О ЧЕМ РЕЧЬ?
Є така гарна традиція - зустріч випускників, через енну кількість років. І це дуже добре. Та тут про аспекти зустрічі мова не йтиме.
Цими вихідними (як улітку завжди), відбулась така зустріч тернівських однокласників якогось там року випуску.За традицією, вона відбулась у "центральному" кафе "Акцент". Все було добре. Як завжди.
Зайшовши випадково до закладу, різонула було вухо, мова північного сусіда. Років з п"ятнадцять минуло, з часу, коли вийшли зі школи її вихованці. Дехто поїхав у "город", (у наш - український) і там . невідомо від чого отримавши розряд невідомої енергії, забув мову дідів, батьків, та і свою, якої вчили в тій же школі... Здавалось би;- разговариваешь на языке, по месту проживания,- будь ласка, але ти приїхав до рідного села, де російською ніхто не спілкується (із місцевих), ні батьки. ні родичі, ні сусіди, ні ті ж однокласники. Нехай вони і не розмовляють літературною мовою, а діалектом - нашим, тернівським. А батькам ,можливо і самим соромно перед односельцями , за своїх зрусифікованих сина чи доньку...
Виправдання, що їм "по расейски как то лёгче" - піддається сумніву. Кожен мабуть знає земляків, котрі мешкаючи в тій же Росії і 20, і 30, і 40 років приїжджаючи на малу батьківщину, - розмовляють по нашому, по - тернівському. То ж нехай не лукавлять "новые русскоговорящие", що їм так легше у спілкуванні. Хіба що тим, у кого ,щось із пам"яттю не все гаразд і не повноцінно...
Не буду говорити про самосвідомість, чи самоідентифікацію - це особисте...
Є право кожного вирішувати всі свої проблеми індивідуально. Але...
|
0
