26 квітня 32-га річниця Чорнобильської трагедії - найбільша в історії світової атомної енергетики техногенна катастрофа. У ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь більше півмільйона людей, серед них - десятки тернівців. Багатьом із земляків ще-би жити і жити, але їх уже немає з нами - Чорнобиль їх "поглинув"хоч і не відразу, але поступово- кого раніше, кого пізніше. Не без допомоги держави, котра більшості з ліквідаторів виділяла мізерні "хлібні" кошти, котрих не те що на ліки, а на той самий хліб не діставало. Особливо тим, хто не був "пробитним"... Наш земний уклін, наша довічна вдячність, тим, хто, ризикуючи своїм здоров’ям і життям, брав участь у ліквідації наслідків аварії, відроджував до нового життя обпалену радіацією землю.
Жертвам Чорнобиля О Боже, Боже, як ти міг Страшне це лихо в світ пустити. Мабуть і думки не було Що можуть зло таке вчинити.
О Боже, Боже, поможи. Дай хворим ліки, кволим силу, Надію всім, хто уцілів І спокій тим, хто ліг в могилу.
Скільки невинних полягло, А скльки в муках помирає. А немовлята... їх за що Нещадно доля так карає?
Нині у тернівців, та і не тільки, напевне головним завданням є саджання городини найближчим часом. Головним чином картоплі, хоча на даний час воно ще в основному і не розпочалося. Але днями має відбутись масове орання та обробіток землі і найближчим часом, на так звані травневі свята, "паради" будуть проходити саме на городах. У минулі роки, під кінець квітня загалом ця процедура вже закінчувалась, та з нинішньою весною, котра затяглася, маємо понад півмісячну затримку з вирішенням цього питання. Очікується майже одночасне орання городів, а звідси і нервові ситуації, адже техніки для цього не так уже і багато, то ж трактористам роботи буде, як кажуть "вище даху". Орієнтовна ціна оранки - 30 гривень за сотку. Тим часом селищем курсують скупники картоплі, котрі пропонують ціну селянам по 2 гривні за посадкову бульбу та по три - за велику. Хто не реалізував її з осені і має лишки то може продати її зараз...
... ( Як у Карцева про раки.., хто пам'ятає...))
23 квітня при голові облдержадміністрації відбулася апаратна нарада, в центрі уваги якої розглядалися питання, що стосуються Недригайлівського району. Декілька акцентів було і у бік Тернівської селищної ради. Так, у одному із виступів наголошувалось, що у Тернах є проблемним водопостачання ( це питання вдруге за останній час виноситьсяна цьому рівні), в організації обслуговування водопроводів.На даний час селищна рада не має права надавати такі послуги - є питання щодо оформлення документів і ліцензій. У місцевій пресі було опубліковане звернення, щодо пошуку претендентів на обслуговування водопровідної мережі, але відгуку на нього не було. Нині є звернення до до Недригайлівського комунального господарства"Недригайлівводосервіс", щодо допомоги у вирішенні цієї проблеми.
Іншою темою було повідомлення, що у Тернівській школі І-ІІІ ст. всі 24 випускники зареєстровані на проходження ЗНО, розроблені всі відповідні заходи. 16 учнів взяли участь у пробних ЗНО і склали їх. Проводяться роботи по вирішенню тестів минулих років. Місцева школа мистецтв охоплює позашкільною роботою учнів як Тернівської селищної ради, так наближених населених пунктів.
У Києві відбувся з'їзд Аграрної партії України в якому взяли участь близько 1800 учасників. На ньому делегатом від Недригайлівської районної організації був і представник тернівського осередку цієї партії.
Крім старих партійців, свого часу ( після революції Гідності) у цю структуру перейшло чимало регіоналів, партію яких було заборонено.
Нині серед 14 депутатів Тернівської селищної ради, половина - 7, є представниками саме Аграрної партії
Про генерала Олександра Лебедя ( до речі день народження якого був нещодавно, 20 квітня) сайт "Дика Слива" писав неодноразово, адже його батько був тернівчанином, але інформації про нього було не так і багато. Нижче, можливо й не нова, алецікава інформація про батька генерала. Іван Андрійович Лебідь (1920-27.06.1978) - українець, з села Терни Недригайлівського району Сумської області, ( На фото --►колишній будинок Лебедів, станом на 1990-і роки в Тернах). В 1937 був засуджений на 5 років таборів за два запізнення на 5 хвилин на роботу протягом двох тижнів. Був на засланні як син куркуля. Після заслання воював. Брав участь у війнах з Фінляндією і Німеччиною, демобілізувавшись - приїхав до Новочеркаська, де вже жили сестри. Працював у школі вчителем праці. Володів спеціальностями: автослюсар, столяр, маляр, покрівельник, пічник, тесля. Дружина, Катерина Григорівна (1926-2014) (уроджена Максякова) - родом з Рязанської області; з 1930 року жила в місті Новочеркаську і все життя пропрацювала на Новочеркаському міському телеграфі .
професор, із наших...
Свого часу, сайт "Дика Слива" подавав було інформацію про нашу землячку, тернівчанку, доктора наук, професора Циганенко Галину Павлівну ТУТ. Нещодавно в інтернеті знайшлися її спогади про своє вчителювання у роки війни у наших краях, котрі були опубліковані у збірнику "Пам'ять" спогади учасників Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років", котрі працювали в тилу. Опубліковано їх було у 2009 та 2011 роках - ( на фото праворуч -- ►)
Нижче пропонуєм їх до вашої уваги ( у перекладі українською мовою).
( Ілюстровані матеріали, від сайту "Дика Слива". На зображеннях 3, 5, праворуч нижче - пропагандистські освітні плакати повоєнного часу). ( На світлині --▼ ) - Циганенко Галина Павлівна Народилася 7 вересня 1919 р в с. Терни Недригайлівського району Сумської області в сім'ї селянина. ( Померла 6 лютого 2015 року в Донецьку. ( ред. "ДС) .
" Батько мій Циганенко Павло Іванович був призваний в Червону Армію і загинув у боях з білогвардійцями в 1920 році. Велика Вітчизняна війна застала мене на 2-му курсі філологічного факультету Харківського університету. Ми, всі студентки філологічного факультету, пройшли медпідготовку і були Медсестрами запасу. До речі сказати, у фінську кампанію у позанавчальний час, я (всі ми) працювала в госпіталі, доглядала за пораненими солдатами.
У червні 1941 р я в складі групи студенток була мобілізована на риття окопів під Харковом (район тракторного заводу). Там нас застали німці.
З голодного і обстрілюваного Харкова вирушила на батьківщину - в Сумську область пішки, обходячи небезпечні місця. Місцеві мешканці допомагали, вказували напрямок, пускали на нічліг і чим могли годували.
Не все вдалося обійти, довелося бачити, виставлених німцями на показ, розстріляних партизан (в Охтирці): три чоловіки і жінка.
Ніде не працювала, допомагала по господарству у родичів, які мене прихистили. Навчилася обробляти город, доїти корову, косити траву, навіть молотити в два ціпи.
У серпні 1943 р. Сумська область була звільнена від фашистских загарбників.
Як щойно фронт пройшов через с. Комишанку, ми, молодь села і батьки учнів, буквально кинулися відновлювати школу - одноповерхову будівлю, перетворену німцями в стайню. Підвозили до неї пісок, глину, чистили, мили, штукатурили, білили, фарбували.
З якою радістю, старанням і напругою сил ми з цим справились - словами і не передати. У вересні школа прийняла учнів. Мені дістався 2-й клас. Діти - одна принадність: слухняні, довірливий, допитливі. Але, природньо, не всі. Треба було витончуватися в педагогічних діях. Яскравим прикладом в моїй пам'яті лишився такий випадок. Один хлопчик постійно запізнювався, не виконував домашніх завдань, на уроках був пасивний. Я була впевнена, що вчитель, особливо молодших класів, повинен працювати в гармонії з батьками. Вирішила піти до його матері (батько на фронті). Збиралася, звичайно, скаржитися на хлопчика, а вийшло інакше.
Ось переді мною його мама: не стара, але недоглянута жінка, худа, втомлена, погано одягнена, з напруженим недобрим поглядом, чимось пригнічена.
Вимовляю: - Хочу поговорити з Вами про вашого Петю.
Вона неприязно, навіть сердито (мовляв, не приставайте до мене!): - Не звертайте на нього уваги. Він під Христом (коли його хрестили) упісявся. З нього діла всерівно не буде.
У мене в голові: - О Боже, яка рутина! Кажу їй: - Ну, що Ви! Я як раз прийшла сказати Вам, який він у Вас гарний: чималий, принадний, сильний. Він же Вам у всьому допомагає. Розумний: вчора в класі вирішували завдання, він піднімав руку. У неї очі світлішають. Вона посміхається і плаче. Крізь сльози: - Дякую, дякую!.
- З нього, - кажу, - буде прекрасний чоловік, але зараз йому треба допомогти. - Як? Скажіть тільки. - _Гадаю, що це буде під силу Вас: не навантажуйте його вдома нічим, поки він не зробить уроки. І, якщо можна, не змушуйте його вранці відганяти корову до стада. - Добре, добре! Спасибі Вам.
В кінці вересня - папір із району. Повідомляють, що в с. Вільшана (3 км від Комишанки) починає працювати десятирічка. І мене, що закінчила два курси філологічного факультету Харківського університету, беруть для роботи в 8-10 -х класах.( На світлині з "Вікіпедії" - Вільшанська школа у 1930-і роки та часи вчителювання в ній автора спогадів). У цій школі я працювала до кінця навчального року, і епізодів згадується більше. Наприклад: в райвно вирішили, що перш ніж зарахувати в учителі, перевірити грамотність претендентів ( гарна думка!). Визначили день, час і місце проведення перевірки з російської і з української мов.
Сіли в класі. У мене, як філолога, зліва і справа нефілологи в розрахунку на допомогу. Раптом увійшов представник райвно і каже:
- Від диктантів звільняється Галина Павлівна Циганенко: її документи оформлені бездоганно. Галина Павлівна, Ви вільні.
Засідання педради. Розподіл навчального навантаження.
Я готувалася вести уроки з російської мови та літератури в 8- 10 -х класах. А тут кажуть: - У нас немає вчителя і з української мови та літератури. Доведеться взяти ці уроки теж Вам, адже Ви філолог. Взяла. Підійшли до іноземних мов. - Ви, яку іноземну мову вивчали?
- Французьку, і тільки два роки.
- Але це вже щось-то значить. І, звичайно, це краще, ніж взагалі нічого не давати школярам. Доручили. Спільно з учнями довелося йти від уроку до уроку і, безумовно, не без користі і успіхів. До речі сказати, вже перебуваючи в ДонДУ, я керувала науковою темою в порівнянні російської і французької мов. Моя аспірантка Н. Е. Каіка успішно захистила кандидатську дисертацію і написала «Словник російсько-французских фразеологічних еквівалентів », котрий був виданий в 2005 р (546 с.).
Можете собі уявити моє навчальне навантаження того часу і його щоденне виконання при трикілометровому шляху на роботу і з роботи.
А ще ж на додаток до неї було багато позаурочної работи. Додаткові заняття з відстаючими, гурток виразного читання, підготовка літературного вечора: доповідь, читання віршів, прози; інсценування за творами письменників.
Особливою гордістю були у нас стінгазети. Видавали їх кожні два місяці. Намагалися робити цікавими і практично важливими. Розміщували в них уривки з листів фронтовиків. Повідомляли про корисні справи учнів. Велику цікавість викликав «Лінгвістичний куточок» з його розділами:
1) «Пиши і говори правильно», в нього включали так звані «чергові слова», наприклад:
російські: українські:
хазяин господар
ловлят ловлять
беги, бегите біжи, біжіть
2) «Грайливе (несправжнє, жартівливе, двозначне) тлумачення слів », наприклад: - качалка - «няня» (хитає дитину)
- свинячі відбивні - «відбиті у свиней»
- баранка - «вівця», «самиця барана».
Шкільними стінгазетами і літературними вечорами цікавилися не тільки діти, а й їхні батьки. Зв'язок з батьками був постійним і гармонійним.
Не можна не сказати також про те, що ми, вчителі, жили в той час в умовах складного побуту. Зарплату свою віддавали на військові потреби. В результаті існували названі по нашому району «Недригайлівський танк», «Недригайлівський винищувач».
Задовольнялися ж ми тим, що мали з городу та домашнього господарства. Багато роботи в цій галузі для мене були стерпними. Але буквально пригнічувала необхідність товкти просо, щоб отримати пшоно. Сам по собі процес фізично не важкий, але тривалий і нудний.
Працювати в сільській школі в навчальному році було дуже важко, але не в меншій мірі і цікаво.
І донині не можу зрозуміти, як я все встигала робити. Ось, що означає молодість і гарний душевний стан. Ми були безмежно раді свободі, успіхам Червоної Армії на фронті і просто можливості працювати, тобто бути істинно людиною.
Нагороди: 1. Ювілейна медаль «За доблесну працю. В ознаменування 100-річчя від дня народження В. І. Леніна "1970 г.
2. Нагрудний знак« Вища школа СРСР. За відмінні успіхи в роботі. -1937 р. Звання « Заслужений професор Донецького національного університету » -2001 р. Працюю в ДонНУ з 1946 року по теперішній час.
У 1946 р- старший викладач кафедри російської мови Донецького госпедінстітуту.
У 1955- році захистила кандидатську дисертацію.
У 1963 р-. затверджена у званні доцента.
У 1967 р. -декан філологічного факультету.
У 1969 р.- доцент, зав. кафедрою російської мови.
З 1979 р.- професор кафедри російської мови.
З 1980 р.- доктор наук.
З 1981 р.- декан філологічного факультету.
З 1984 р.- зав. кафедрою російської мови, в даний час професор кафедри російської мови."
Тут знову про людей Тернів, точніше не зовсім - так іноді складається, що діти тернівців уже вважаються не зовсім місцевими... Адже народилися вони в іншому краї, то так і склалося... Але коріння у них таки наше, предки із наших - тернівських, і таких чимало... Свого часу ми зробимо їх перелік... Від дідів-батьків до синів-онуків. Зі спортивного світу, серед таких нащадків наших тернівців, "Дика Слива" у минулому дописі, згадувала Олімпійського чемпіона-боксера та переможця у різних профі-боксерських номінаціях - Олександра Усика ... Нині - коротенька інформація про, можна сказати спортсмена, котрий нині гідно виступає на всеукраїнському рівні і має перспективи на майбутнє, і має корівня в Тернах. Батько юніора, котрий має деякі досягнення у легкій атлетиці, тернівчанин, свого часу мав посаду керівника Недрігайлівського та Роменського райвідділу міліції. Але головне про юнака - нині він мешкає у м. Ромни, на Сумщині та має певні перспективи у спорті... - спортивну майстерність відточує у Роменській ДЮСШ . Олександр Гринь займається легкою атлетикою, а саме - бігом. Бере участь у багатьох спортивних змаганнях і доволі успішно. Неодноразово займав призові місця на турнірах різного рівня, За ці досягнення його запрошують на навчання до школи Олімпійського резерву у Києві. ( На фото --► Друге місце в чемпіонаті України з легкої атлетики у закритих приміщеннях серед юнаків) Як повідомив сайт Сумської обласної федерації легкої атлетики ТУТ, юнак взяв участь у фінальних змаганняХ, 18-19 квітня в м. Одеса , де відбулася Гімназіада України з легкої атлетики. Команда Сумської області, яка складалася з школярів 2001-2003 р.н., із сумою 689 очок зайняла І місце серед 20 областей України.
В активі : 3 перших, 6 других і 7 третіх місць.
Зокрема переможцем в естафеті 100+200+300+400м серед юнаків , з результатом 2:02.8хв. став і Олександр Гринь. У його доробку також срібна медаль на дистанції 100 м - 11 ,00 секунд. (на фото ▲ вище, ліворуч). Вітаємо Олександра з успішними виступами і бажаємо нових досягнень!
Незабаром розпочнеться футбольний сезон 2018 року. Команда «Космос» (Терни) розпочне боротьбу за чергові трофеї.
Та дуже хотілося, щоб перед першим матчем згадали тих, хто приносив футбольну славу Тернам.
Я на інтернет-порталі БУТТЯ і ЖИТТЯ (БіЖ) у розділі СПОРТ детально розповідав про гравців команди «Космос», які виступали за неї в минулому столітті, ставали чемпіонами Сумщини та переможцями різноманітних турнірів.
Та чимало їх вже немає серед тернівчан.
Не приходять вони й на матчі, не підтримують рідну команду, не вболівають за неї.
Адже вони, на превеликий жаль, уже в інших світах.
На цій світлині – Коля Покущенко та Льоня Біловол, до слова, однокласники, – теж уже ніколи не завітають на футбольні поєдинки. До речі, не прийдуть вже ніколи сюди і Вітя Шмат та Володя Марченко...
Їм і всім іншим «космонавтам», які дуже рано пішли із життя, присвячую цього вірша…
Погубилися друзі десь по дорозі… Позаду тернистий залишений шлях… І знов листоноша стоїть на порозі, і знов телеграма у неї в руках… І друзі, (ой!), друзі у вічність відходять тихенько і рано – без суєти… І роки летять, а не проходять… А Душі відходять у інші світи…
Нещодавно, на сторінці "Тернівчани" у мережі "Фейсбук", наш земляк, котрий нині мешкає в сусідньому райцентрі ( Конотоп), виклав пейзажі з картин тернівських околиць та портрет своєї бабці. На його замовлення, виходячи із інформації, полотна для нього написав тамтешній художник І . Тіщено.
Пропонуєм їх до вашої уваги: - на зображенні 2, село Долина., 3 - дорога до ставка "Зарвин"., 4 - польовий пейзаж.
Це так добре...
В доповнення до тернівської теми , вірші земляка - Івана Сургуча.
НА ТЕРНИ
"Куди не верни,та все на Терни" - (місцева народна мудрість)
Куди не верни,та все на Терни... Пророчі слова, пам"ятаю... Село покидають і доньки й сини – З роками, в цей край повертають.
Хто в мріях своїх,а хто може у снах... Зберіг його, в щирому серці. Хто в пісні хорошій.що чули в Тернах... Несуть крізь життя круговерті
Куди не верни,та все на Терни... І ти, пам"ятай, про це друже! Коли ще не пізно, себе зупини. Бо потім, жалітимеш дуже.
Село - це немов "пуповина" твоя, І річка,і добрії люди... Про це ти згадаєш, проживши життя. Та вже вороття, в край не буде.
Куди не верни, та все на Терни. І я повертаюся знову... О,доле моя,мене в юність верни. В ту казку дитинства чудову..
Куди не верни,та все на Терни....
26.08.2017 р.
ТЕРНИНА
"Недалеко від Терну - тернина. Свої віти вверх тягне змарнілі. Колихає в листочках,як сина, Ягідки.що зовсім не дозрілі."
Прийде осінь,дозріють чорняві. Опустіє тернина - сама. Терен хвилі зжине кучеряві. А за ними, вже прийде й зима...
А весною, тернина розквітне, Ягідками покриється знов... І в душі. защемить, таке рідне, Чи кохання,чи може любов.
Цвіте терен...Як пісня співає. Тут. напевно, писались слова... Хто любові тієї не знає? Знають всі - вона вічно жива.
">http://bit.ly/2C2Rlck Оригинальные немецкие автобаферы Power Guard Оригинальные немецкие автобаферы Power Guard для защиты ходовой автомобиля. Увеличивают клиренс, спасают подвеску и амортизаторы в экстремальных условиях российских дорог.
0
