Дика Слива (Wild Plum)

    Збираймося, гуртуймося та наведем порядки.
    В сім'ї єдиній, вольній у нашім з вами "раю",
    Щоб слово, наче криця, лунало в ріднім краю.
   З Тарасовою думою, з відвагою козацькою
   З українською думою, з голотою бідняцькою
   Підемо по Вкраїні та по містах, по селах.
   Щоб правду роздобути таку, як людям треба.
                                                                               -- 1993 р.

         ЗАКОННИКИ БЕЗ ЧЕСТІ І ЖАЛЮ
    Гей ви, вельможі - душ людських кайдани,
    Законники без честі і жалю!
    На горі нашім стаєте панами,
    Обожнюєтесь у своїм "раю".

    О, нехристі! О, грошові гурмани!
    Будівники маєтків на замку.
    Як ваші душі схожі на кармани,
    Ті що належать люду-бідняку.

    Ви хворі, наче божевільні,
    Рветесь до влади, золотих скарбів.
    По совісті - для цього ви не гідні,
    Й народ мовчить, народ мій онімів.

    А та правдива, віруюча сила,
    В поклонах б'є своє чоло,
    Вона у Господа просила,
    Щоб відродилося добро.

    І гинуть в муках, не діждавшись
    Надій, безмежних сподівань.
    І з білим світом розпрощавшись,
    Несуть життя як Богу в дань.

    За нас, живих, за вас вельможі,
    Життя віддали дороге,
    Щоб заповіді жили Божі.
    В них сила правди проросте. 

    Лікуйтесь, чуєте, лікуйтесь!
    Від серця Богу повинуйтесь
    Хай буде віра поміж нас.

    І згинуть чванство і спокуса.
    І лицемірство, й люте зло,
    А я в блаженстві помолюся,
    За совість, правду і добро!!!
                                          -- 8.01.1996 р.

І ЗНОВУ МИ СТАЄМО НА ТІЖ САМІ ГРАБЛІ
    Ось так воно було і нині є -
     Росте зневіра в зубожілім часі.
     Знов українець гідність продає
     І потерпає в ненависнім гласі.

     Шукає винуватих на землі,
     Немов не чує навкруги й не баче.
     Вже покривають руки мозолі,
     А він від бідності своєї гірко плаче.

     Життєве коло замкнуте весь час,
     Не розірвати нам ментальні пута,
     Коли закони діють проти нас,
     А незалежність стала як отрута.
                                                            -- 2002 р.

                          ЗАРУЧНИКИ
   Від незалежності ми стали знов залежні.
     Що заважає жити, процвітать?
     Чи ми сьогодні дуже обережні,
     Чи згодні знов до віку бідувать?

     І де той ясний світ? В чиїх руках світило?
     За ким іти й кого нам боронить?
     Іде воно життя терпець мірило.
     Бо лють і ненависть в очах людей сліпить.

     Залежними ми стали на Вкраїні,
     Заручника ми живемо в Криму,
     І ходимо по годинниковій міні,
     Що може вибухнуть в народную війну.

     То порох і сірник в душі вже тліє,
     То море сліз, обпечена журба,
     То вітер знов по Україні віє,
     То уряду державному ганьба.

     Іуди записались в патріоти.
     Калину вирубали, йдуть по головах.
     А ми для них голота і біднота,
     І б'ють нас по натруджених руках.

     То їхня влада, їхня незалежність,
     А наша ще сьогодні не прийшла.
     Відкинь сьогодні, брате, обережність!
     Ти чуєш - в серці б'ють колокола!

                                ЗРАДА
    І куля земна – не футутбольний м,яч
      В ногах генералів і президентів.
                                          М. Вінграновський

     На жаль ще сьогодні твердіє рука
     Тримати за горло життя людське.
     Потоками сліз тече ріка
     І знову в майбутнє пливем гірке.

     Вже совість роздерта - в шмаття плащаниця.
     Вірьовку сплітає Верховна Рада...
     Я прагну до волі, щоб волі напиться,
     Та волю забруднює зрада.
                                                              -- 2002 р.

               КРОК ВПЕРЕД І ДВА НАЗАД
    Не скоро ще рани в душі заростуть,
     А ми українцями станем.
     Бо люди все гірше і гірше живуть.
     Чи "рай" на землі ми застанем?

     І начебто й справді у ріднім краю.
     Та тільки чужу відчуваю,
     І мову і віру, а думу свою,
     Під серцем в душі зігріваю.

     До Києва їздив, шукав не знайшов.
     Ні правди, ні щастя, ні долі.
     Вкраїнські костюми та безліч промов,
     Майдан, що закликав до волі...

     Залишились. Інше - було й не було.
     І мови моєї не стало.
     А місто російською знов загуло.
     Та гідність вкраїнську топтало.
                           -- грудень 1994 р.

                     МЕНІ НЕ СТРАШНО
    Мені не страшно у злидневій днині
     За віру в незалежність помирать.
     Боюсь я, що на нашій Україні
     Знов малоросами нас будуть називать.

     Що знову брат вбивати буде брата -
     Осиротіє батьківська земля.
     Що приведем до влади супостата,
     Який заманить знову до Кремля.

     Ошукані, зажурені в стражданні,
     Знедолені, мов кріпосні раби.
     Вкраїнцями становтесь на світанні,
     Вкраїнцями ідіть до боротьби.                                                                                                -- 2001 р.

                              НЕ БАЙДУЖІ
              Славимо вогнище вічних повстань
              Тих, що розквіт приносять людині.    Дмитро Луценко

    Ми ті, що не німіють у по корі,
     Нам справедливість краще над усе.
     Ми щастя не будуємо на горі,
     Не плачемо, а боремось і все.
     Нам рідна мова, як жива водиця,
     Яка дає наснаги до життя.
     Вона є наша дума й провідниця,
     До всього людського - Європи здобуття.
                                                               --2001 р.

                 ПИТАННЯ НАЦІЇ

    Я був мазепівцем,
     Петлюрівцем я був.
     Я був бандерівцем,
     Тепер я став хахлом.
     Коли ж , нарешті, стану українцем?
                                                 -- 2001 р.

                   МИ
    У кожного свій час
     І місце в цьому часі.
     Залежить все від нас,
     Та ми на спокій ласі.

     Підспівує бім-бом
     Годинник, мов зозуля.
     Життя людей - альбом,
     Буває й слово - куля.

     Не погасіть той жар,
     Що душу зігріває.
     І вимкніть свій радар -
     Він жити заважає.

     Щоб совість, мов ножем
     Вам розтинала груди.
     Не бійтеся проблем,
     Їх більш і менш не буде.

     На жаль, не вистачає
     Сміливості і часу.
     І звикли - хтось хай дбає,
     Хай хтось, іде на плаху.
      -- 10. 01. 02 р.

                   КРИМСЬКІ ВИБОРИ,
          АБО ПОХОРОНИ УКРАЇНИ
    Хоронять з музикою нашу Україну,
     На різні ядовиті голоси.
     Куди ж історію і правду я подіну,
     Й женевські договірнії часи?

     Кинуть за грати й серце закувати,
     А душу зачинити на замок?
     В Криму тебе хоронять супостати.
     На виборчих дільницях грає "рок"...

     Чому, чому, скажи, так сталось,
     Коли над нами сонце підіймалось,
     Мов змії, засичали "язики",
     Наперебій перевертні-"вовки",

     Які кістки на смерть твою зміняли.
     "Демократично" тебе убивали...

     А Київ спав, закоханий в свободу,
     Байдуже зирив, як на мишу кіт.
     На розтерзання    кинута в угоду
     Кримська земля і український рід.
                                                    -- 1993 р.