30 РОКІВ ПОТОМУ
Прямим чином, ця людина не має ніякого відношення до нашого селища, але нехай хтось скаже, що не чув про неї.  Нині менше, а в ті часи масового розповсюдження магнітофонів, у 70 - х роках, уже минулого століття, пісні Висоцького, без перебільшення , лунали з кожного звуковідтворюючого пристрою. І у нас в тому числі. Це було непересічним явищем ...
30 років тому,у чей день, 28 липня 1980 року його хоронили. Помер трьома днями раніше...Його смерть стала особистим горем багатьох мільйонів. Помер той, хто увійшов у кров і плоть, у саме нутро народу, став «своїм» для роботяг і академіків, зеків і ментів, солдатів та інтелігентів. Хто у своїх надривних піснях дав новий голос цілій країні, позбавленій права слова власним керівництвом і його фарисейською ідеологією. Помер — і грандіозну Московську олімпіаду з її секундними пристрастями було забуто. Біля труни Висоцького вишикувалася не тільки багатосоттисячна черга у Москві — уся величезна країна справляла поминки по своєму співаку, пила по-чорному горілку, врубала на повну потужність «Коней привередливих» і захлиналася слізьми. Країна втратила свій голос.
Офіційна версія була — серце. Всі здогадувалися: травля, самотність, горілка. Вже потім, через багато років, просочилося: наркотики
У тому 80-у році смерть буквально впритул била по ньому і його оточенню. Ще у квітні лікарі сказали, що в такому стані, як у Висоцького, не тільки виступати — жити не можна
Вранці 23 липня приїхали знайомі реаніматологи з інституту Скліфософського і побачили Висоцького посинілого — він, наколений Федотовим сумішшю седуксену і хлоралгідрату, був уже в несвідомому стані, в асфіксії. Хотіли терміново забрати його до лікарні. Але Федотов не дозволив. Та й забирати було нікуди — керівництво Скліфа до Висоцького ставилося різко негативно.
Увесь день 24 липня Висоцький метався по квартирі, був настільки несамовитий, що Федотову й Оксані довелося прив’язати його простирадлом до ліжка. Пізно увечері Федотов увів йому чергову дозу хлоралгідрату. І в буквальному сенсі проспав Висоцького. Приліг на годинку, схопився о пів на п’яту — а Володине серце зупинилося. Вдруге «запустити» його не вдалося... 
Творчість Висоцького виявилася неймовірно живучою. Досі майже на будь-якій розкладці касет є його записи, та ще й у кількості, недоступній майже жодному сучасному співаку. Пару років тому російська шоу-братія підготувала до дня Володимира Семеновича концерт з його пісень. Краще б помовчали нинішні «звєздулі», не ганьбилися — настільки жалюгідними були потуги більшості з них своїми манірними голосками зобразити щось із Висоцького! Вийшло так, що він, зі свого далека, влаштував огляд сучасної естради — і вона продула по всіх статтях.
Володимир Висоцький нап исав близько 700 пісень і віршів, зіграв біля тридцяти ролей у фільмах, грав у театрі, об’їздив з концертами всю країну і світ. В роки суворої цензури Висоцький співав про повсякденне радянське життя і про Велику вітчизняну війну — усе це і принесло йому широку популярність.
Він в своїх піснях розповідав про таке, що радянська влада хотіла приховати. Утім, людина живе доти, поки її пам’ятають
його смерть стала напівпідпільною.
Висоцький помер під час літніх Олімпійських ігор, що проходили в Москві. Місто було закрито для в’їзду радянських громадян. Вони хотіли його тихо й швидко поховати. Закрите місто, Олімпіада, а вийшла досить для них неприємна картина. Повідомлень про смерть Володимира Висоцького в радянських засобах масової інформації не друкувалося, проте в театрі «На Таганке», де він працював, зібралася величезна юрба, що перебувала там протягом декількох днів. У день похорону були також заповнені людьми дахи будинків навколо Таганської площі. Здавалося, що на похорон Висоцького зібралась уся Москва, хоча офіційного повідомлення про смерть не було. Для громадян СРСР засобами масової інформації були закордонні радіостанції, наприклад, «Голос Америки», що тоді оперативно випустив в ефір пісні Висоцько
,
|
0
