Дика Слива (Wild Plum)

    Напевне,  найголовнішим днем у кінці травня, як для місцевого селянського життя ( особливо для земляків, котрі мають школярів ), є свято останнього дзвоника у школі...
   ( Про городні роботи - то окреме питання ))...
   Щороку,  і щоразу... І немає куди від цього дітися... Закінчується навчальний рік, а разом із ним і черговий "тур" школярів-випускників у доросле життя.
   Зазвичай випускники йдуть у подальше навчання з домівки, у місто...  І у той-же "зазвичай", до села не вертаються... - хіба-що на гостини до батьківської хати...
    ...  Нехай  у них все буде добре та  нехай щастить нашим нинішнім випускникам надалі, а від нас -  якнайщиріші побажання у їхньому майбутньому житті...
    Поруч, пропонуєм короткий фотозвіт із останнього дзвоника Тернівської школи 2019 року...

   Якось, на одному із форумів знайшлася інформація про чотирьох загиблих земляків ( двох тернівців та двох бійців із с. Володимирівка) у листопаді 1941 року. Несли службу вони у одному полку ( напевне-ж були знайомі між собою) і загинули ( та пропали без вісти) в один день, в одному місці - біля села Верхньотузлове Луганської області. Разом з тернівцями того дня  там загинуло та пропало безвісти ( чи потрапили в полон) понад 350 червоноармійців - головно українців - ( з них близько 80 уродженців Сумщини). Серед інших національностей ( найбільше білорусів)  загалом втрати становили менше 50 осіб.
 
   Довідка про село: ( вказано розміщення на мапі ---► ) Колишнє німецьке поселення засноване 1905 року як колонія Верхньо-Тузлове, Грюнталь.  Станом на  1915 рік у ньому мешкало 228 жителів. На 1926 рік 370 — з них 360 німців.
    За даними на 2001 р. населення села становило 100 осіб, з них 69% зазначили рідною мову українську, 30% — російську.
    На території села знаходиться братська могила радянських воїнів.
  Населений пункт знаходиться за декілька кілометрів від кордону з Російською Федерацією та нині підконтрольнеий самопроголошеній ЛНР.
    Щодо поховання воїнів у  с. Великотузлове, то в одному із джерел вказано, що серед таких є і  наш земляк П. Моісеєнко, а в іншому  ( ТУТ ) - серед 40 похованих він не значиться.
     ( Облікова картка братської могили в селі Верхньотузлове загиблих 18.11.41 р., на зображенні , праворуч  ---►).
     Зацікавившись цим, вдалося знайти певну інформацію про події того часу та систематизувавши їх, викласти перебіг подій тих воєнних днів нижче.
   Прізвища вказаних земляків цілком тернівські, і дехто з нащадвів мешкає тут і нині. Та чи знають вони про долю своїх предків та де ті загинули..?  Отже це ( згідно післявоєнних документів) :

  

     Вказані у ті дні події відбувались під час Ростовської наступальної операції у листопаді 1941 р., котра була зорганізована, щоб не допустити ворога у Ростовський регіон та далі на схід. (Архівні світлини у цьому матеріалі - часів цієї операції --►.)
 Після відступу восени радянських військ на нові рубежі, там утворювались розриви і на південнозахідній ділянці, до створення та перекидання сюди 37 армії ця частина фронту була мало забезпечена.
  Ставка Верховного головнокомандування поставила завдання: розгромити 1-у танкову армію Клейста і зупинити подальше просування противника на південному стратегічному напрямі.
 На виконання цього завдання, за вказівкою головнокомандувача був розроблений план проведення наступальної операції в період 10-23 листопада. За ним, радянські війська своїм лівим крилом мали нанести удар у фланг і тил частинам 1-ї танкової армії противника, вийти у район Астахове, Міллерово, Аграфенівка та знищити її.
   З цією метою в районі Каменськ, Краснодон, Тацин зосередилося ударне угруповання (згодом 37-я армія в т.ч. і 253 стрілецька дивізія, в котрій воювали і вищевказані земляки) танкові, артилеристські, мінометні, протитанкові, інженерні підрозділи.
   Новостворена 37-я армія повинна була завдати удару в напрямку на Великокрепінську. Для забезпечення цієї армії автотранспортом, їй було надано понад 400 автівок.

 Відкритий степовий район ускладнював маскування артилерії і спостережних пунктів, широкого використання населених пунктів, але, з іншого боку, той же характер місцевості давав перевагу і можливість вести вогонь на великі відстані.   
                                           ( На фото вище - на полі бою ▲ , нижче  ▼ - німецькі війська під час вказаних подій ).
План передбачав три етапи операції:
 Перший етап - підготовчий, тривалістю п'ять днів (11-15 листопада)
 Другий етап - наступ з виходом на річку Тузлов, тривалістю чотири дні (16-19 листопада). У цей період передбачалося знищити основне угруповання мотомеханізованих частин противника і вийти на рубіж річки Тузлов (глибина просування 50-55 км).
 Третій етап - переслідування і вихід ударного угруповання на рубіж річки Міус. Глибина просування 45 км. Тривалість етапу - три дня (20-22 листопада).
  У  складі військ ударного угруповання  37-й армії було понад 25 тисяч бійців  в т. ч.: 253-я стрілецька дивізія ( наших земляків) - 6363 бійця .

    Фактично перекидання з'єднань 37-ї армії почалося 10-го і було закінчено 16 листопада,  - на два дні пізніше наміченого терміну. З метою маскування, пересування військ відбувалося виключно вночі. У зв'язку з цим і початок наступу було відстрочено на один день: на ранок 17 листопада.
 16 листопада війська 37-ї армії, закінчили зосередження, розгорнулися, зайнявши вихідні положення -  в т.ч. 253-тя стрілецька дивізія -  Дар'ївка, Червоний;  Деякі дивізії, які становили другий ешелон, мали значний некомплект в матеріальній частині.
 Далі бойові події розвивалися наступним чином: ( мова йтиме головно про підрозділ у котрому воювали наші земляки):

   О 9 годині ранку 17 листопада війська Південного фронту після 30-хвилинної артилерійської підготовки перейшли в наступ. На напрямку головного удару бойову охорону супротивника відразу ж було збито зі своїх позицій -  він  відходив  надаючи  слабкий опір частинами прикриття дивізії СС «Вікінг». Головних сил противника наші війська в перший день наступу не зустріли. На кінець дня 17 листопада 253-та стрілецька дивізія дійшла рубежу - Гринфельд,  Карпова. В результаті першого дня наступу наші частини просунулися на 16-18 км. ( На мапі  --- ► зеленим кольором вказана ділянка у районі с. В.Тузлово. Для перегляду у повному форматі після першого кліку по зображенні, тисніть на чорний квадрат поверх нього).

   Наступнго (трагічного для земляків та ще понад 350 загиблих лише біля с. Новотузлове ) дня  (18 листопада) наступ тривав, однак противник перейшов в контратаку і відбив деякі зайняті напередодні висоти.
 Про 18 армію, котра теж була задіяна у цій операції головнокомандувач вказував, що «... других ешелонів вводити поки немає чого, тому, що не настав ще час для них, а перші ешелони наказу не виконали за вчорашній день і наполегливості у виконанні сьогодні теж не проявили».
   37-я армія, спочатку просувалася майже безперешкодно, а на другий день наступу зустріла завзятий опір головних сил дивізії СС «Вікінг» і 16-ї танкової дивізії. Зав'язалися запеклі бої, 253-а стр. дивізія, що діяла разом з 3-ю танковою бригадою, вийшла на рубіж н/п Улюблена; 99-та стрілецька дивізія правим флангом підійшла зі сходу до В. Тузлово,
    У цих запеклих боях біля В. Тузлово і полягли сотні вояків, разом з тернівцями. До третього дня наступу -  19 листопада вони не дожили...
   А він був...
 Становище в основному лишилося колишнім.  37-а армія  застрягла перед головними вузлами опору головних сил 16-ї танкової дивізії і дивізії СС «Вікінг».

   У здійснення всіх вказівок штабом Південного фронту було віддано бойове розпорядження яким ставилося завдання в т.ч. і 37 армії разом з доданою  мотобригадою НКВД і 3-ю танковою бригадою  нанести удар  в тил дивізії СС" Вікінг "і знищити її .
   Операція продовжувалась...
 

       Можливо цей матеріал, з вказаної теми, і видасться завеликим та додатково радимо переглянути  текст нижче -  свідчення одного із учасників боїв у районі села Верхньотузлове, датоване, хоч уже і після загибелі наших земляків...

     "24 листопада 1941 року, село Верхнє Тузлово...
   Після авіанальоту, над селом стоїть дим, нижче палаючих, перекритих сухим очеретом дахів і підлог, димарів, котрі завалилися - паніка і плутанина. Голосно кричучи, туди-сюди бігають чорні від кіптяви, в розірваному обмундируванні бійці.
   На наших позиціях тихо - тільки дим і вирви там, де стояли гармати. Всі - вбиті або поранені ... Ми лежимо завалені землею поруч з перевернутим "пузом" (ПУАЗО - прилад керування артилерійсько-зенітним вогнем), упереміш із залишками гармати.
    На нас натраплять несподівано - зашевелиться земля в тому місці де  ледь стиснеться в останньому зусиллі кулак нашого командира, капітана Бєлова Михайла. Нас відкопають відкидаючи касками та лопатками землю з закривавлених тіл.
    - Живий! Давай на плащ палатку, обережніше!
    - Де санінструктор !?
    - Давай, давай дідько! Перев'язуй швидше!
     Здавши задом рипнула близько нас роздовбана фронтова полуторка.
    Дужі руки підняли і поклали всіх нас - ще живих на дощату підлогу.
     Ті ж руки взяли водія за відвороти гімнастерки з затертими петлицями.
     -  Вези рідний! Довези живими - тут поруч село, а там шпиталь ... Тільки довези! Довези! Чуєш ?!

     Листопад 1941 року, Ростовська наступальна операція.
   Чому цей день став тією віхою в моєму житті  і моєї сім'ї я не знаю. Так мабуть було комусь  потрібно, що б цей день розділив нас надвоє - на живих і мертвих. На до і після. Я навіть і не думав, що таке може бути в цьому світі.
     Я без них, а вони, мої рідні Соколики без мене. Тут навкруг нескінченний, мертвий, порожній і холодний степ, у ямах і грудках промерзлої землі, що вивернула нутрощами - воронками назовні. Тут дуже холодно і мертвих НЕ ховають. Їх стягують в ці дивні своєю правильністю округлі ями, квапливо закидають грудками землі і йдуть далі. Без промов і салютів. Лютий степовий холод з шаленим степовим вітром, поєднаний з лютою люттю, вітру свинцевого. Але ми йдемо вперед бажаючи помститися, за своє розірване навпіл життя, за свої до і після...
 ... Після кожного бою, переходу, в кожному маленькому, покоробленому селі  залишається страшний, що петляє по замерзлій степу слід - непримітні земляні горбки-могили і руїни. Там покотом, тісно як в землянках сплять на вічному привалі наші братики. Не дійшли, притомились і заснули під залізним з дощем снігом.
...
  "    Санітарне поховання.
    Санітарне поховання це яма - рів при шпиталі, де ховають померлих. Два з половиною метри ширини, чотири метри довжини і три з половиною метри глибини. Хоча все це залежить від погоди, місця і грунту. Де це і просто поглиблена вручну вирва на місці вибуху бомби і просто складка землі. Але для нас вирита яма. У дворі спорожнілої сільської школи немає дітей. Два санітари-чоловіки «не призовного» віку зносять нас, померлих до ями і кладуть в тому місці, де у ями більш пологий зріз, для спуску в неї. Я лежу на самому краю, чекаючи своєї черги. Наді мною похмуре листопадове небо і танцюючи на нас падають перші сніжинки. Нас по черзі беруть  під пахви і коліна і заносять над уже лежачими. Кладуть щільно один до одного і поверх тіл, що вишикувалися  - тих хто опинився тут раніше. Мене поклали збоку і моя повернена голова закритими, незрячими очима дивиться на земляну стінку, що круто йде вгору, вирубану в морозному грунті. Кожен шар тіл, пересипається хлоркою. Зараз листопад, майже грудень - інакше б над нами не дивлячись на таку обережність висів би рій мух. Смерть швидко бере своє. Поверх мене кладуть ще  тіло померлого бійця, ваги якого я не відчуваю. У міру заповнення ями, лишається "санітарна норма" - 1,50-1,60 метра від рівня мертвих тіл, до краю ями. Менше не можна, бо влітку могила буде дихати Смертю і заважати живим.
   Незабаром і нас почнуть засипати, вибираючи землю з далекого краю ями, звільняючи таким чином місце для нових тіл. Невдовзі ми не побачимо більше світла. Я все думаю про своїх Соколиків, - як же вони ... без мене?"...

       
       Час від часу, коли знаходиться якась інформація про земляків - вихідців із Тернів, сайт "Дика Слива" із задоволенням поширює  її про тих, хто досяг певних успіхів у своєму житті. Сьогоднішній коротенький матеріал про односельчанина, котрий народився, провів дитинство та юність у нашому селищі, - закінчив місцеву школу, а потім, як і багато земляків вивчився та облаштувався у місті. Цим містом виявився Харків, де до речі, нині мешкає чимало тернівців. 
  Мова нижче ( настільки вдалося знайти інформацію ) піде про архітектора Володимира Пересадька, який обіймає посаду головного архітектора проектів Харківського інституту «Укрміськбудпроект», котрий афішує себе, як компанію, для якої "Гарний проект - економія Вашого часу та методів будівництва, дорога для досягнення високого престижу, зручності, комфорту, сучасних умов для життя і роботи, джерело Вашого оптимізму."

                                                                                                                                                                       
  ... та колишніх... 

     

    Час від часу, коли інколи трапляються  матеріали  про колишніх власників  тернівського маєтку князів Щербатових - ми їх висвітлюєм на "шпальтах" "Дикої Сливи". Нижченаведений матеріал можливо і не є новим, та дещо ілюстрований портретами представників ( точніше представниці  ) роду та її чоловіків.
  Мова про  Анастасію Сергіївну Щербатову ( 1812-1889 ) ( ◄--- на фото ) фрейліну двору  ( молодше придворне жіноче звання. Давалося представницям знатних прізвищ. Фрейліни складали свиту імператриці). Вона - одна з шести доньок дійсного таємного радника, князя Сергія Григоровича Щербатова ( 1779-1855 ) .
       Анастасія була другою дружиною ( з 1834 р. )  генерала, військового губернатора Санкт-Петербурга Матвія Храповицького ( 1784-1847 ) -  ( на зображенні праворуч вище ( худ. Джордж Доу. "Ермітаж")  ---▲ ).  Княжна  Щербатова вінчалася в Петербурзі в Придворному соборі в Зимовому палаці. За словами сучасника, «Храповицький був старим, кепської вдачі людиною, але його молода дружина мала вигляд задоволеної, а цього вже було достатньо».
   За заслуги чоловіка ( відзначився у  різноманітних бойових діях, в т. ч.  в армії О. Суворова  та війні 1812 р) Анастасії Щербатовій було надано звання  кавалерственної  дами ордена Святої Катерини .
   У другому шлюбі вона була одружена з Павлом Олександровичем Вревським ( 1810-1855 ) ( на фото ---► ) - генералом, одним з видатних діячів оборони Севастополя ( 1855 р. ). Загинув на полі бою.
  По смерті другого чоловіка Анастасія Сергіївна певний час мешкала на самоті в будинку купленому в середині 1820-х років першою дружиною генерал-ад'ютанта Храповицького в С-Петербурзі, який їй перейшов у спадок.

    Померла Анастасія  Щербатова у 1889 р. в слободі Терни Лебединського повіту Харківської губернії. Похована поруч з другим чоловіком в Криму на схилі ущелини Майр-Дарі. Тут, на невеликому кладовищі покояться загиблі у 1855 році при обороні Севастополя.
 

---

                                                                                                                                                                       
 інфоспорт  

---

маєм силача...

   Наш  сайт раніше  неодноразово подавав інформацію про досягнення та перемоги у змаганнях із армреслінгу земляка Анатолія Сасси.
     Чергову медаль європейського калібру він  отримав у м. Лутракі ( Греція ) де  проходив Чемпіонат Європина серед спортсменів з ураженнями опорно-рухового апарату та вадами зору. Змагання проходили з 14-го  по 21 травня  - в ньому взяли участь спортсмени з інвалідністю від  25  країн.
  Представники Сумського регіонального центру з фізичної культури та спорту інвалідів «Інваспорт», котрі входили до складу збірної України, вибороли шість медалей з 35. 
    Приємно, що Анатолій Сасса не лишився без нагороди - бронзова медаль за третє місце у жимі лівою рукою ( правою - 5 місце) у категорії понад 100 кг.   ( на світлині А. Сасса  ---▲ - з прапором України на котрому зображення Тризуба та. Т. Шевченка )
        Вітаємо земляка з черговим досягненням !!!
 

 "... ну, за перемоги...")

    2 червня розпочинається чемпіонат Недригайлівщини з футболу, сезону 2019 року. Кількість команд останніми роками зменшується і нині участь у змаганні братимуть  шість команд. Зникли з футбольного небокраю футбольні клуби "Червона Слобода" , "Зеленківка", "Коровинці", "Олімпік-ПТУ". Щоправда вільшанці матимуть дві команди - цього року братиме участь у чемпіонаті молодіжна команда села. 
 Ото ж на старт виходять:
ФК «Недригайлів»
ФК «Космос» (Терни)
ФК «Вільшана»
ФК «Іваниця»
ФК «Кулишівка-Хоружівка»
ФК «Молодь Вільшана»
        Перший тур відбудеться в неділю, 2 червня 2019 року…
 

 

---

 

******************************************

---

...таких беруть в "космонавти"...)

      У минулій добірці матеріалів ми повідомляли про успіх тернівських школярів, ( на фото ---►) котрі вибороли Весняний Кубок ФК «Вікторія» . Земляки його  отримали з рук  президента  футбольного клубу Сергія Бондаренка, котрий при цьому мовив: «Як ми всі побачили, наш турнір став щорічним, традиційним, тому всім дякую за участь, за жагу і волю до перемоги, і хочу сказати, що всі перемоги залежать від бажання.         Наш стадіон відкритий, будь ласка, тренуйтесь, грайте, і досягайте великих результатів, а ми готові цьому сприяти. Вітаю всіх, хто знайшов у собі можливість і як справжній спортсмен боровся за перемогу до останнього, вірю, що з року в рік футбольна молодь радуватиме незабутніми матчами!».
   На святі останнього дзвоника школярі-футболісти отримали відповідні грамоти, від райуправління молоді, спорту та освіти за перемогу у цьому турнірі . ( ◄--- на світлині ліворуч, один із представників команди тернівців при врученні дипломів за перемогу).