ЗАГИБЕЛЬ Ф, ЩУСЯ У НАШОМУ КРАЇ ( доданий матеріал )
На нашому сайті, від 18. 07. 10. ми писали про перебування махновців у наших краях, та ось трапилась додаткова інформація про загибель ,у тих боях, на наших теренах найближчого помічника Нестора Махна, - Федося (Федора ) Щуся. Коли хто цікавився цією темою, напевне чув це прізвище. Трапилось те 30 червня 1921 року (невдовзі, як 90 років тому).
Перебравши матеріали склалася стійка думка, що тов. Щусь загинув на території Недригайлівського району.По - перше, багато джерел вказує саме на цей район, наприклад Дубинський в "Трубачах" подає спогади учасників цих боїв, котрі показують місце загибелі Щуся в трикутнику Беседівка - Гринівка - Біжівка, опитувальний лист червоноармійця А.Н. Синявського із "Великої зеленої книги", стверджуючого, що особисто бачив тіло загиблого Щуся на тачанці,
(«Бывший начальник штаба первой группы Щусь, старый партизан, и командир полка Мишань убиты под Ромнами (лично видел их убитыми на тачанке)». також визначає його місце загибелі опосередковано як "під Ромнами", щоправда це більш південно - західніше, ніж вказували ветерани-червоноармійці. Більш того там мова здебільшого йдеться про факт його поховання та подальшої ексгумації в цьому районі.
 ( На фото Ф. Щусь серед повстанців, - сидить посередині)
В кінці червня в районі Недригайлова бої махновців та червоноармійців були жорсткими та кровопролитними і в якості їх реконструкції з великою точність вірогідності можна запропонувати опис тих подій; -
Вранці 27 червня 1921 року вийшовши із Влезків (Лебединський р-н) махновці в середині дня форсували Псел неподалік Камінного, південно -західніше Лебедина і до вечора підійшли до с. Чернишовка, де і заночували. До 15.30 наступного дняповстанці зайняли с Кимличка та х. Перетічки (Липово-Долинський р-н), потрапивши увлаштовану для них червоними западню. Першими удар махновцям наніс загін "червонців" П. Григор"єва, котрий був головною ударною силою червоної сили в цьому регіоні. Втративши в цьому зіткненні 56 бійців, 3 кулемети та частину обозу, повстанці завернули на північний схід, та попетлявши з боями по схіжній частині Недригайлівського та часстині Білопільського районів , надвечір 29 червня повернули на захід та зайняли на ночліг с. Товсту (Білопільського р-ну).
 -( Ф. Щусь - посередині).
На ранок, 30 червня, переслідувані 60-м стрілецьким полком червоних, махновці продовжили свій шлях проходячи свій шлях південніше Тернів у районі Деркачівки, допоки не дійшли Хоружівки, де були комбіновано атаковані 60-м та 488 -м стрілецькими полками червоних . Розподіливши головні сили на 2 гурти, стали прориватися у різних напрямах. "Південний " гурт махновців вдало вибила із Малих Будок червоний автозагін на грузовиках, котрий практичне не чинив ніякого спротиву. Форсувавши Сулу, через Коровинці ця частина партизанів пішла далі у південно - східному напрямку.
""Північний" же гурт повстанців вирушив із Гринівки до Біжівки, де був перехвачений "червонцями" Григор"єва І після відчайдушного рубання з червоними, понісши тяжкі втрати, розсіявся на дрібні загони і відійшовши до Тернів, також взяв шлях на південь та південний схід.
У цьому бою з "червонцями Григор"єва і загинув Ф.І. Щусь. За спогадами П.З. Скугорова та показами втікшого від махновців червоноармійця А. Синявського, Ф. Щусь не був кинутий чи похований неподалік від місця бою- його тіло, покладене на тачанку, партизани довезли до с. Костянтинівка (Харківська обл.), де і передали землі. Весь день 1 липня розрізнені загони добирались до с Влізки, де між ними був налагоджений надійний зв"язок. І хоча об"єднання в єдиний загін не вдалось, в подальшому вони йшли одним маршрутом. Дійшовши 3 липня до Костянтинівки, вони поховали тіло Ф. Щуся, а в ніч на 4 липня вирушили на південь до рідних місць - Катеринославщину.
А тим часом, 4 липня 1921 року у Костянтинівці, при співдії місцевих селян, тіло Ф.Щуся було викопане червоноармійцями для впізнання.
До цього матеріалу можуть виникнути деякі питанняя. Наприклад, невже влітку з дні труп возили із собою?. Як пише автор (А.Комбаров), це можливо, адже Ф.Щусь був не рядовим махновцем, а щодо спеки, то тоді літо , можливо і не було таким, а для поховання за спокійних обставин, через декілька днів достатньо було обкласти тіло льодом із селянських льодників у тих -же Тернах та упакувати у цупку тканину. Та і не в колонній залі його збиралися виставляти для прощання...
Додаткові матеріали до теми -
У виданій цього року книзі "Повстанський рух 20-х - 30-х ррю ХХ ст. на Сумщині", автором котрої є колишній директор сумського облархіву,знаходимо декілька документів ( зі згадкою і Щуся) про перебування махновців - в Тернах.
(Для перегляду у повному форматі. натисніть курсором на документ)
Фрагмент спогадів П.Скугорова (помічника політкомісара 1-го кав.полку 8-ї Червонокозачої дивізії РСЧА), в перекладі російською мовою.-
«В начале июня у села Константиновка бандиты напали на разъезд первой сотни, убили командира сотни, ранили двух казаков и, рассеяв наш разъезд, остановилась в селе. Получив донесение, полк выслал навстречу банде полусотню, с которой поехал и я. Нам было приказано действовать лавой, завязать перестрелку и отступить, заманивая противника на опушку леса. Здесь расположился в засаде весь наш истребительный отряд.
Началась перестрелка. С гиком бросились махновцы в атаку, но были отбиты. Перестрелка усиливалась, и мы стали отходить. Большая группа махновцев преследовала нас по пятам. Ускоряя отступление, полусотня села на оставленных в балке коней и рысью повернула к лесу. Всадники противника кинулись за нами, а за ними двигалась пехота. Мы добрались до опушки, резко осадили коней и повернули в атаку. Из засады ударил полк и внезапностью появления обескуражил врага. Полусотник Сергей Ковалевский бросился в самую гущу бандитов. Рубали их беспощадно. На поле боя осталось около двухсот соратников Махно.
Утром следующего дня крестьяне из соседнего хутора рассказали, что после боя махновцы привезли на пулеметной тачанке, устланной коврами и черными знаменами, убитого командира и хоронили в роще с почестями. По их словам, убитый был человеком среднего роста, с длинными темными волосами, и лицо его побито оспой. По всем приметам, это был сам батько Махно. Наше командование сообщило Украинскому правительству: «Махно убит». Но нужны были доказательства. Пришлось вырыть труп. Убитым был не Махно, а его ближайший помощник – Щусь».
 (З Н. Махном, праворуч)
«Трудова Гром[ада]» з 5.Х.[1919] пише: Зі штабу Махна подані такі інформації: Махновці, котрі розкидані по Київщині та Херсонщині, мають до 60 гармат, два кулеметних полки по 300 кулеметів в полку і до 20 тисяч кінноти. Кіннотою, котра дуже добра, командує українець Щусь. Начальником штабу у нього Головко, бувший член Малої Ради (выделено мной - Ю.К.). Зі складу свого війська махновці вигнали всіх кацапів. Видають щоденну газету «Селянський Дзвін». (Цит. по: Ірчан М. Махно і Махнівці. Вражіння очевидця. – Камінець: Видання «Стрільця», органу Галицької Армії, 1919. – С. 30).
Щодо питання, як селяни харківщини могли впізнати людину, котру ніколи не бачили, знаходимо такий варіант відповіді.
В обличчя Щуся знало дуже багато червоних хоча б з-за того, що в лютому-травні 1919 р. /три місяці/, він як член штабу 3-ї бригади багато з ким зустрічався, приймав делегації, проводив спільні мітинги тощо. Наприклад, Ісаак Ізраїлевич Мінц, червонокозачий комісар, а потім видатний радянський історик приїздив до Гуляй-Поля на переговори й 100% зустрічався з Щусем. Крім того в 1921 р. існувала практика передачі в частини РСЧА, що ганялися за махновцями фотокарток їх лідерів, аби по них взнавати покійників. Взагалі, фотокартки Махно, Щуся, Петлюри, Денікіна тощо - часто-густо продавалися на базарях місцевими фотографами тому що людям просто було цікаво як виглядають ці фігури. Доречі, через це так багато фотокарток до нас і дійшло. Так що про належність викопаного в лісі біля Констянтинівки тіла в мене сумнівів ніяких немає. Цікаво інше. Отамана Савонова на Луганщині теж викопали червоні як і Щуся. І потім його тіло возили по селам і демонстрували селянам як свідчення могутності радянської влади. Чи не зробили часом так само і з Щусем?
Період життя - 1893 - червень 1921
Місце народження - с.Велика Михайлівка, Олександрівський повіт, Єкатеринославська губернія.
Місце смерті - Недригайлів.
Належність - УРСР, Гуляйпольська республіка.
Роки служби - 1918-1921.
Звання - комбриг.
Командував - партизанським загоном, командир 1-ї кавбригади Донецького корпусу "Революційна повстанська армія України" (махновці), начштабу 2-ї групи РПАУ
 - В 1915 г. досрочно призван на военную службу — матросом на броненосце «Иоанн Златоуст» на Черноморский флот. На флоте много занимался спортом, был чемпионом по французскому боксу и борьбе, хорошо знал джиу-джитсу, был способен удавить любого быстрым захватом без особого на то напряжения [1]
Там же увлёкся анархо-коммунизмом. С развалом флота примкнул к одному из отрядов революционных матросов.
В 1917 г. возвращается на родину и становится одним из самых активных членов «Черной Гвардии», анархистской организации Гуляй-Поля. Затем организует собственный партизанский отряд.
С июня 1918 г. — командир партизанского отряда, действовавшего против гетманской варты, немцев и австрийцев.
С февраля по май 1919 г. — чл. штаба 3-й Заднепровской бригады им. батьки Махно.
С июля по август 1919 г. — начальник кавалерии.
С сентября по декабрь 1919 г. — командир 1-й кавбригады 1-го Донецкого корпуса Революционной повстанческой армии Украины.
С марта 1920 г. по апрель1921 г. — член штаба Повстанческой армии.
С мая по июнь 1921 г. — начштаба 2-й группы РПАУ.
Убит в июне 1921 г. под г. Недригайловомблиз села Беседовка в Сумском уезде в бою с 8-й кавдивизией Червонного казачества.
Интересные факты
- Щусь придерживался экстравагантного стиля: его конь был украшен лентами, цветами и жемчужными ожерельями на ногах[2]. Сам он облачался в шитый гусарский мундир, надевал матросскую бескозырку, на шее носил кавказский кинжал, за поясом была старинная сабля и револьвер Кольта.
- Имел тенденцию пускаться в лихие, не всегда оправданные рейды, личная отвага соседствовала с азартом.
- Феодосий был красавцем и очень интересовался красивыми махновками[3].
- По одной из версий, Щусь был застрелен лично батькой Махно, в один из последних дней пребывания Махно в Гуляйпольском районе. Щусь разуверился в перспективах дальнейшей борьбы, выступил с критикой действий Махно и предложил сдаться. Махно тут же остановил его и скомандовал: «Те, кто за Щуся — в одну сторону, а те, кто за Махно — в другую сторону.» Когда на сторону Щуся перешло меньше — Махно тут же его застрелил[4]. Однако эта версия остаётся маловероятной.
- Всерьёз мечтал, что будет увековечен в легендах и сказках.
|
0
