 в пам'ять за загиблими... + ...
 коротко...
 поет, прозаїк, журналіст...
 офіцерські казки ...
 ходили молитися...
 недригайлів сьогодні...
 пози-тив...
сучасне і минуле...
 пам'ять за загиблими...
6 вересня 1943 року Терни були звільнені від німецько-окупаційного війська, радянськими військами.
1972 року у селищі відбулося відкриття меморіального комплексу на честь тернівців котрі загинули під час другої світової війни ( 1941-1945 р.р. ) та визволителів селища.
З того часу минуло 47 років і деякі елементи комплексу, зокрема гранітні плити з прізвищами загиблих не завжди втримувались на вертикальній стіні та під вагою почали зсуватися донизу. Декілька років тому був проведений косметичний ремонт, котрий проте не вирішив проблеми...
Цьогоріч місцеві активісти оголосили збір коштів серед земляків, задля замовлення нових відповідних плит - частина з них, завдяки внескам уже виготовлена та невдовзі буде встановлена. На решту ще потрібні певні кошти .
*******************
 кози і "цапи"...
Деякий час тому, у інтернет - мережі, земляки висловлювали занепокоєння, що на території вищевказаного меморіального комплексу пасуться кози, котрим дійсно там не місце. Але, за великим рахунком, тварини жодної шкоди йому не нанесли, на відміну від людей, чи як там їх назвати... На світлинах поруч та нижче їх "рукотворні подвиги" у зриванні облицювальних та тротуарних плит з елементів комплексу та східців. Коли припустити, що на сходах плитка відвалилася сама, то крім декількох битих скалок, решти цілих плиток немає. Мабуть комусь у господарстві згодилася...
********************
 із минулого... Ще до теми загиблих тернівців у роки Другої світової війни - нещодавно, у мережі Інтернет, вдалося знайти земляка та встановити його місцепоховання, котрий загинув у той час . Зазвичай, дані про загиблих можна знайти ---► ТУТ "obd-memorial", але там не зазначається де вояка поховано. У цьому ж випадку ( на іншому ресурсі ) вдалося визначити, що тернівчанин, червоноармієць Сергій Максименко 1913 р.н. загинув 10 липня 1944 року при визволенні міста Вільнюс (Литва), де і похований з іншими визволителями.
Меморіальний ансамбль в пам'ять про радянських воїнів Другої світової війни на Антакальнис - меморіал на згадку про тих, хто визволяв Вільнюс від німецьких військ та загинув при звільненні міста в липні 1944 року. Серед інших поховань, тут і поховання 2906 воїнів Третього Білоруського фронту, у лавах якого воював і С. Максименко.
Про події тих днів, у котрих брав участь і земляк та загинув, коротенько, нижче:
9 липня радянські війська оточили Вільнюс і почали бої на вулицях міста. 10 липня противник, посилений повітряним десантом у кількості 600 парашутистів, висаджених із 45 транспортних літаків за 6 км на захід від міста, безуспішно намагався прорвати кільце оточення. За 40 км у цьому напрямку, від Вільнюса була зосереджене ударне угруповання - 150 танків і штурмових гармат, яке протягом трьох днів вело  безуспішні атаки для деблокування оточеного гарнізону.
10 липня війська центру і лівого крила 3-го Білоруського фронту почали висунення до Німану. Але противник чинив затятий опір.
Того ж дня радянські частини звільнили всю північну частину Вільнюса і вступили в Старе місто. Десант був знищений, але і втрати радянських військ були значними.
********************
були мобілізовані...
На додачу, до матеріалів про роки Другої Світової війни, у мережі інтернет також знайшлися матеріали про мобілізованих, у ті роки, Улянівським райвійськоматом Сумської області. Саме до цього району на той час належали і Терни.
В цьому розділі розміщено зведений перелік осіб, в алфавітному порядку, загалом по району. Як повідомляють укладачі, даний перелік мобілізованих осіб військовим комісаріатом не є офіційним і може містити певні помилки і пропуски, бо в інтернеті відсутні офіційні списки. Можуть зустрічатися помилки та не вірно записані дані того чи іншого військовослужбовця та дублюватися відомості про призовників і мобілізованих.
Кому з тернівців цікава тема своїх предків, котрі були мобілізовані у роки Другої Світової війни і коли, переходьте на посилання ---► ТУТ , та шукайте відповідне прізвище.
коротко...
 на випадок ожеледиці...
Як завжди, перед зимовим сезоном, дорожні служби для безпечного руху транспорту, на тернівську "заводську гору", на шляху Суми-Конотоп завозять пісок. Під час ожеледиці його розкидають по дорозі, що б автівки не так сковзалися та мали можливість виїхати на узвишшя шляху на рівень до будинку культури. Загалом дорожники розмістили на розчищеному узбіччі, з інтервалом у 20 метрів 20 куп піску. ( На фото ---►)
**************************
наші на дмитра...
Традиційно на свято Дмитра, котре відзначається 8 листопада, у райцентрі, Недригайлові, на центральній площі селища було зорганізовано театралізоване дійство. Гості заходу мали можливість відвідати конкурс вареників, святкову торгівлю, виставку свійської птиці та тварин, а також благодійний ярмарок, взяти участь у спортивних змаганнях, розіграші святкової лотереї, ярмарково-виставкових заходах, подивитися виступи учасників художньої самодіяльності. Серед учасників Терни були представлені пісенним колективом "Теренцвіт" місцевого будинку культури, котрий виступив з декількома концертними номерами.
( На фото. Л. Терещенко - тернівці на святі Дмитра --▼) )
**************************
 сумно... У минулій добірці матеріалів ми повідомляли про трагічний випадок зі студенткою, котрий стався у Сумах. Нагадаємо, що 18-річна дівчина кинулася з вікна з 8-го поверху, у гуртожитку Сумського державного університету по вул. Замостянській. Вона померла за двадцять хвилин у лікарні. Головна версія правоохоронців - самогубство. Поховали її у Краснопільському районі, де нині мешкають батьки загиблої, котрі є тернівцями і свого часу тут проживали. ( На фото ---► будинок в Тернах (нині пустуючий) у якому мешкали батьки загиблої ).
поет, прозаїк, журналіст...
Той, хто бував на відвідинах фестивалю "Співаймо разом", дитячих хорових колективів, котрий вже чимало років проводиться в Тернах, під егідою земляка, відомого співака Анатолія Мокренка, майже щороку міг бачити серед присутніх гостей Олександра Вертіля. Мова про нього піде нижче. До речі, він є автором слів гімну цього фестивалю...
То ж...
Олександр Васильович Вертіль ( 27.11.1958 р.н ) — український письменник, поет, перекладач, журналіст. Член Національної спілки письменників України з 1992 року, голова Сумської організації НСПУ з вересня 2003-го, член Президії НСПУ. ( ◄--- на фото - праворуч, з Іваном Драчем).
Народився у селі Миколаївка Білопільського району в родині селян. Дитинство проходило в селі Володимирівка Тернівської селищної ради ( за 4 км від Тернів ). Нині село занепадає. Сам письменник про це говорить :
"На жаль, воно катастрофічно щезає, як і сотні інших сільських населених пунктів України. Принаймні, коли кілька років тому довелося побувати в тих краях, то з величезним зусиллям зорієнтувався, де стояла приземкувата і маленька хатинка маминих батьків, а моїх дідуся та бабусі."
До школи пішов у 1965 р. У січні 1974 р. в районній газеті «Радянська правда» (м. Білопілля ) Олександр Вертіль, як він говорить, «Вперше побачив своє прізвище» - надрукували статтю «Подорож до братньої республіки», навчався тоді у 9-му класі. Надалі постійно друкувався у цій газеті та обласній молодіжній «Червоний промінь».
Після школи планував вступати на факультет журналістики до Київського університету ім. Т. Шевченка. Однак матеріальна скрута батьків стала на заваді цих планів. Бо у той час в інституті навчався старший брат Володимир і батьки не мали можливості допомагати двом студентам одночасно. Олександр вступає до Сумського педагогічного інституту. Через два роки, коли брат закінчив свій навчальний заклад і почав самостійне життя, Олександр перейшов на навчання до омріяного Київського університету.
Навчаючись у Києві, ходив на заняття студії ім. Рильського . Тоді студійцями були Оксана Забужко, Василь Герасим'юк, Василь Бондар, Василь Осадчий, Михайло Василенко та чимало інших. Там познайомився з Миколою Вінграновським, Миколою Лукашем, Володимиром Яворівським,Віктором Тереном, іншими відомими письменниками. Ці знайомства зумовили майбутнє Олександра - він вирішує пов'язати життя з літературою.
Офіційно дебютував наприкінці 70-их в альманасі «Вітрила −79». У листопаді того ж року в газеті «Київський університет» дали велику добірку. Невдовзі надрукувався у квартальнику «Поезія — 80», журналах «Дніпро» і «Ранок». У 1990—1991 рр. вийшли друком перші книжки — «Троянди на пероні» і «Ювілей літа». Свого часу (у 80-х) на заваді ставала повна відсутність ідейних творів про комуністичну партію, В. Леніна, комсомол. І досі в домашньому архіві Вертіля зберігаються закриті рецензії, в яких відомі письменники звинувачують його у повній аполітичності, відсутності пульсу комуністичного часу, - мовляв, такий лірик не потрібен країні, яка наближає комуністичне майбутнє тощо.
"У видавництві мені відверто пропонували написати кілька патріотичних віршів-паротягів, аби дати «зелене світло» рукопису ...Пропонували написати про недалекий комуністичний час, вождя світового пролетаріату. Не писав і навіть не обіцяв».. Спокуса була, бо дуже хотілося бодай маленького «метелика», але їй не піддався.
І лише коли відпала потреба в подібній «патріотиці», обидві книжки нарешті вийшли у світ. Однак на той час у них були зовсім нові поезії, бо так звані студентські вірші залишив собі «на згадку».
У творчому активі Олександра Вертіля книги поезій:
«Троянди на пероні» (1990), «Ювілей літа» (1991), «Слобожанська сіль» (1996,), «Паморозь» (2004), «Без назви» (2007), «На просторі часу» (у 2 томах, 2008), «Світило Бурлюка зійшло…» (2009). 
Останній поетичний доробок земляка - збірка "Геометрія вогню" ( на зображенні вище праворуч ), а також прозові творіи на спортивну тематику " На гребені хвиль"(2018) - про двічі олімпійського чемпіона із Сум, веслувальника Олександра Шапаренка та "Сумщина олімпійська..." (2019). ( на фото - зображення обкладинок )
Олександр Вертіль є лауреатом літературних премій — імені Пилипа Рудя, ім. Олександра Олеся, ім. Василя Мисика, ім. Дмитра Нитченка, ім. Максиміліана Кирієнка-Волошина, Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Пантелеймона Куліша за 2018 рік.
Перекладалися його твори російською, болгарською, білоруською, італійськими мовами.
офіцерські казки...
Коли хто з читачів, прочитавши заголовок, гадав, що у цьому матеріалі будуть казки, то це дещо не так. Казками у 17-19 ст. ( російською мовою "сказкі" ) називали документи-оповіді - у даному випадку мова йде про відставних військових, котрі описували та здавали в архів свої спогади про несення ними військової служби. Така собі частина автобіографії.
Нижче ми подаєм таку казку від одного з оіцерів російської армії де коротенько згадуються Терни.
Видані ці книги у Москві накладом лише у 200 примірників та містять понад 1300 сторінок у томі. Укладач - В. Татарников.
Це є проект під назвою «Офіцерські казки першої чверті XVIII століття». Два перші томи, що вийшли в 2015 р, включали в себе казки генералів і офіцерів польової армії; два інших, що вийшли в наступному році - офіцерів гарнізонних військ. Дані томи містять в собі записи з початку 1700 по 1730-ті роки. що зберігаються в зібранні Російського державного військово-історичного архіву
( Переклад та адаптація до нинішнього стилю - "Дика Слива").
( 2319 )
Капітан Іван Вовк, син Іллі.
З новохрещених іноземців, народився в Москві, де і мешкав.
1 вересня минулого 1700-го року за указом від боярина князя Федора Урусова підвищений до прапорщика в Севський розряд ( військово-адміністративне територіальне утворення. Ред.) в рейтарський ( кінний, кавалерійський. Ред. ) полк полковника Шневенца.
У тому ж році з окольничим ( придворний чин, що очолював в т. ч. розряд. Ред. ) князем Федором Барятинським брав участь у поході з Севська на Верхотулля ( поселення у Росії на північний схід від Москви. Ред.) У тому ж році з ним же, у зимовому поході до Риги і в Терни проти ворогів, кримських татар. У 1703-му році з окольничим князем Петром Львовим на р. Коломак ( річка на Харківщині та Полтавщині. Ред.) та у 1704-му році зі стольником ( придворний чин. Ред.) князем Лукою Долгоруким також проти неприятелів кримських.
У 1705-му році з останнім були під Кізікерменем ( фортеця, нині на її місці м. Берислав на Херсонщині. Ред.) і під Таванню ( острів-фортеця на Дніпрі - Херсонщина. Ред.) для будівлі городової справи. ( ремонту фортифікаційних споруд. Ред.)
У 1706-му році зі стольником, князем Дмитром Кольцовим-Масальським в зимовому поході в черкаських містах під Тернами і в Путивлі, в тому ж вищеописаному полку.
Трактамент ( жалування, оклад. Ред. ) отримував по 7 рублів на
місяць, а за вищеописані роки отримував надбавку, по 30 рублів на рік.
P.S. Відступ-довідка : ( На той час зарплата чи жалування у містах для працівників складала 3-4 рублів на місяць. Ціни ( у С-П-зі ) ж приблизно були такими: за 1 кг - борошно - 2 коп. ( Тоб-то Іван Вовк біг придбати за місячну зарплату, з надбавкою ( всього 9 руб. 50 коп.) 475 кг борошна. Масло тваринне коштувало - 16 коп.кг ( 118 кг за місяць )., олія та яловичина по 5 коп. кг ( по 190 кг )., свинина, сало - по 5 коп. кг ( 120 кг )., цукор - 50 коп.кг ( 19 кг. )., оселедці -2 коп. кг ( 475 кг) ., щука або судак - 4 коп. кг ( 237 кг )., кава - 95 коп. кг ( 10 кг за місяць служби).
Коли умовно перевести ті ціни і зарплату у нинішні показники ( по вказаних позиціях) то прапорщик Іван Вовк, син Іллі - віртуально мав-би зарплату приблизно у 10 тисяч гривень.
У 1707-му році за указом узятий із Севска в Москву для нових військових навчань на Житній двір.
У 700-му році по розпорядженню пана генерала Автомона Головіна записаний тим же чином, прапорщиком, в дивізію генерала Вейде, в Чернігівський полк, полковника фон Шведена, і був перший похід під Нарву.
У 701-му році з паном генералом і кавалером князем Рєпніним, в поході не дійшли Риги, зупинились під Каунасом.
У 702-му році з паном генералом-майором Гуліцем водним шляхом на Чухонскому озері ( на півночі С-Петербурга. Ред.) проти шведських вітрильників, - в полку полковника Шкота. В тому ж році з полковником Вадбольским брав участь у зимовому поході під Нарвою.
У 703-му році з фельдмаршалом і кавалером Шереметьєвим брав участь при атаці і взятті міста Ямбурга ( нині Кінгісепп, за 115 км від С-П-га . Ред )..
Жалування отримував на місяць по 5 руб., а на вінтер-квартирах ( зимова стоянка військ. Ред.) надбавку по 2,5 руб. на місяць.
У тому ж році від генерала-фельдмаршала і кавалера Шереметєва, по резолюції, пожалуваний із прапорщиків до поручика в Чернігівський полк, Жалування отримував по 8 руб. на місяць.
У 704-му році з генерал - майором фон Верденом брав участь у штурмі і при взятті шведських суден на річці Амогжі, ( в Естонії, впадає у Чудське озеро. Ред.) де був поранений.
У 705-му році з генералом і кавалером князем Рєпніним пішли в
Польщу, і були в Гродно при атаці від шведського короля.
У 708-му році 15 липня від генерала фон Аларта, по резолюції наданий чин з поручиків в капітан-поручики,
Жалування отримував по 8 руб. на місяць.
У тому ж році при Десні-річці на Чернецькому перевозі був в небезпеці проти шведів.
У 710-му році з паном генерал-поручиком Ноєм і з ним був при атаці і на штурмі міста Ельбленга ( на Півночі Польщі. Ред.)
У 711-му році з генералом-поручиком Енсберхом брав участь у Турецькій акції.
ходили молитися...
Як відомо, до жовтневого перевороту 1917 року, у Тернах було три церкви - Миколаївська, Покровська та придворна - князів Щербатових. У кожної був свій територіальний прихід, то ж наші предки з різних вулиць та ближніх сіл ходили до своєї церкви. Нижче подаєм перелік вулиць ( у старій назві), сіл ( станом на 1915 р.) та список церковнослужителів (1908 р.)
Слобода Терни, Лебединського повіту Харківської
губернії.
Миколаївська церква. ( Розміщувалась у центрі - колишній клуб ) 1915 р. (◄--- на фото )
Прихід : Базар, Шубівка, Кругляк, Горби, Пеньки, Бабаківка, Кут, Загаття, Павлівка, Шестопалівка, Зарвівка, Глухий План, Притулівка, Заруддя, Левківня, Підкузнівка, Мазнівка, Сіренівка, Шматів, Чорнівка, Поділля, Загір'я.
Хутори: Зінів,, Рудів., Піщаний., Холодний.
Духовенство, військові, селяни - власники,
тимчасово проживаючі.
У 1908 р. у Миколаївській церкві несли службу:
Труфанов Василь Іоаннович , священик.,
Нікітський Микола Смарагдович, священик.,
Артюховский Михайло Олександрович, диякон.,
Гузь Трохим Севаст'янович, псаломщик.,
Степурський Леонід Іванович, в.о. псаломщика.
Слобода Терни, Лебединського повіту Харківської
губернії.
Покровська церква . 1915 р. ( Розміщувалась на території контори колишнього к-пу ім. Чапаєва, неподалік лікарні) (◄--- на фото )
Прихід: ( решта села)
Хутори: Ківшик., Шматів ., Мазне., слобідки Володимирівка , Миколаївка.
Духовенство, селяни - власники, тимчасово проживаючі.
У 1908 р. у Покровській церкві несли службу:
Панкратьєв Андрій Никанорович, протоієрей.,
Сірятський Дмитро Павлович, священик.,
Дикарьов Іоанн Гаврилович, диякон.,
Великодний Григорій Стефанович., в.о. псаломщика.,
Михайлівський Тимофій Сильвестрович, в.о. псаломщика.,
Краснопільський Петро Якович, протоієрей.,
Нікітський Микола Смарагдович,священик.,
Христіановський Михайло Іванович, псаломщик.
недригайлів сьогодні...
Зазвичай, на сайті "Дика Слива" у "підвалі", тобто знизу добірки, ми завжди подавали фотодобірку, котра мала відношення саме до нашого селища - Терни. Бо це сайт про наш край... Світлини публікувалися на різноманітну тематику ( від флори до фауни та інших тем) ... Та і нині є низка відповідних зображень, але цього разу дещо відступимо від традиції...
Та трішки про історичне ( місцеве ) :
Із 1965 року ( майже 55 років, ) селище Терни , на Сумщині, якимось чином, ( звісно адміністративним і до цих пір ) має приналежність до Недригайлівського району. На час приєднання до цього адміністративно-територіального утворення , Терни мали понад дев'ять тисяч мешканців, на відміну від райцентру Недригайлів, у котрому на той час мешкало менше шести...
Але то тема для іншої розмови...
Прив'язаними до райцентру тернівці лишаються і до цих пір... Не маючи, поки що, своєї територіальної громади земляки мають використовувати маршрут до Недригайлова, задля вирішення певних своїх питань, котрі знаходяться, поки що, у віданні відповідних районних служб.
Але це теж окрема тема...
А на цей час, наша райцентрівська тема дещо візуальна, котра якось кидається в очі подорожуючим, які певним чином промайнули Недригайловом та зазначили певні відповідні ньюанси ( немовби на свіже око...)...
Та між іншим, загалом, на думку гостей, це селище складає не погане враження ( принаймні центральна його частина ) . Як вони зазначили : "Приємне, спокійне, маленьке містечко..."
Але дещо "впало в очі".., а саме :
... Певні нюанси у центрі "райцентру" - на світлинах від "подорожніх"...
--- Обдертий вітром біг-борд у центрі Недригайлова ( на фото 1, вище-праворуч ) з часу святкування Івана Купала ( у липні ) з виступами Злати Огнєвич від спонсора, заводу Кобзаренка. То все відбулося.., але чотири місяці тому.., а рекламні рештки теліпалися ще у жовтні... І те, що борд на шляху всеукраїнського значення, напрямом до Києва - нікому не треба,
Наступний "бренд"  висвітлився біля автовокзалу( і то не один ). Дорожні знаки у центральній частині селища мають не надто естетичний вигляд. Ір жаві, похилені стовпи із понівежиними, вицвілими вказівниками, у центрі Недригайлова ...
Лукшпиння від вживаного насіння у центральному сквері, побіля фонтану вказує на антикультуру деяких недригайлівців, котрим байдуже до іміджу населеного пункту...
" Прикольний" "STOVP" звертає на себе увагу та деяку посмішку своєю оригінальністю...
...А ватага песиків у центрі - то природній процес...)))
позитив...
Пісня талановитого киргиза в основі вранішньої зарядки військових сил Індонезії.
|
