так склалось...((( день і ніч... про мову промова... купи.., продам... крадені пісні...(відео)
так склалось...(((
Як і по всій Україні, так і у окремих ( точніше майже у всіх) населених пунктах зменшується кількість населення - особливо це відчувається по селах, кількість котрих невпинно зменшується. Не є виключенням і Терни, але про загальну тенденцію, то інша мова... Таке явище як суїцид мало місце завжди. Наприклад автор цього допису, мешкаючи на одній із місцевих вулиць, ( де років 30 тому було близько сорока садиб) від часів дитинства ( загалом років за 40 ), нарахував близько десяти самогубців, котрі добровільно залишили цей світ. І нині, час від часу земляки, через різні життєві обставини покидають цей світ. Останній такий випадок, котрий трапився у селищі, був зафіксований на початку грудня цього року. 82-річний тернівчанин звів рахунки зі своїм життям через низку своїх хвороб, в тому числі і онкологічну. Чоловіка земляки поважали. Чимало років, після смерті дружини, до останнього часу, він тримав господарство , завжди мав чималу пасіку, мав активну життєву позицію, хоча майже і втратив був зір... Як кажуть, нехай його Бог простить...
До речі, за даними поліції, станом за 11 місяців цього року на території Сумщини добровільні рахунки з життям провели понад 360 осіб ( у минулому році таких було понад 380). Тобто фактично щодоби один мешканець області вирішує питання життя і смерті таким радикальним методом.
Згідно Вікіпедії Самогубства в Україні є досить поширеною причиною передчасної смерті і серйозною соціальною проблемою. У 2009 році країна перебувала на 13 місці в загальносвітовому рейтингу за рівнем суїцидів. Жінки , у середньому у 5 разів менше скоюють самогубства , за чоловіків, а найбільш схильна вікова категорія до цього дійства має 45-55 років.
Щодо світу, то за даними ВВОЗ щосорок секунд , на планеті, трапляється така біда...
А статистику по країнах, населення яких найбільш схильне до самогубств, дивітся вище...
Будемо жити...
день і ніч...
Два коротеньких повідомлення, з кримінальним підтекстом стосуються наших земляків, котрі мешкають у Сумах. У листопаді та грудні відбулися засідання Ковпаківського суду за звинуваченням у побитті головного редактора газети «Панорама» Євгена Положія (на фото ►). Розгляд справи відкладено для допиту свідків. Подробиці в сюжеті UA Суми. Нагадаєм, в ніч на 16 квітня 2014 у дворі власного будинку заподіяні тілесні ушкодження відомому журналісту, громадському активісту, головному редактору газети «Панорама» Євгенію Положію.
Як бачимо, минуло понад три з половиною роки, а віз, як кажуть, і нині там. 22 травня жителю м. Суми повідомлено про підозру у вчиненні хуліганства та умисного тілесного ушкодження середньої тяжкості журналісту.
Інша інформація, котра промелькнула в обласних ЗМІ стосується іншого тернівця , котрого знають земляки, головугромадської організації «Ініціативи Слобожанщини» Анатолія Сассу. Як повідомляється, кімнату, де Анатолій мешкає разом із дружиною, було пограбовано. Виламавши двері, злодії викрали комп"ютер та деякі інші речі. До речі, свого часу, "Дика Слива" подавала інформацію про А. Сассу ТУТ, а нещодавно у всеукраїнській гадеті "День" було опубліковано матеріал про цю родину. Ми пропонуєм його до вашої уваги, з деякими скороченнями, а повністю його можна переглянути на сайті видання"ДЕНЬ"/
Світити крізь темряву.
Як незряче подружжя Анатолія та Дар’ї Сассів змінює якість життя людей з інвалідністю в Сумах
Вони практично завжди тримаються за руки. І задля елементарної безпеки на наших вулицях — бо бачать дуже погано, особливо повністю незряча Дар’я, а вулиці ніхто не пристосовував для такої категорії громадян. Це й суто чоловіча підтримка, про яку мріють жінки: високий і кремезний Анатолій ніжно підтримує свою тендітну кохану дружину. Та ще й свідчення того, що вони «дивляться» в одному напрямку.
Сьогодні ми беремо слово «дивляться» в лапки, але це лише тому, щоб підкреслити образність вислову. Дар’я — філолог за освітою. Закінчила Чернівецький університет з відзнакою. Попри свій діагноз «тотальна незрячість», займається викладацькою діяльністю. Як високопрофесійний репетитор, готує до вступу абітурієнтів. А ще — завдяки можливостям Інтернету — навчає української мови незрячих не лише з України, а й з інших країн. Є у неї учні з Білорусі, Кавказу, є з Росії.
Дар’я ще й організовує онлайн-вистави, літературні вечори . Це аудіовистави, де актори незрячі, слухачі — переважно теж. Але то не є перешкодою. Усі онлайн-актори з різних куточків світу. Ролі роздавала їм Дар’я. Потім цю аудіовиставу можна транслювати скрізь.
Нещодавно в Сумах було презентовано аудіоверсію вистави «Моя українська мама» сумської авторки Богдани Олександровської, до організації якої теж безпосередньо долучилася Дар’я.
Даша, попри свою тотальну незрячість, добре володіє комп’ютером та освоїла сучасні спеціальні програми. Це, зокрема, допомагає проводити навчання з української мови для людей з інвалідністю зору.
«ДУУУЖЕ МАЛЕНЬКА КІМНАТКА, ДЕ СКРОМНО РОБИТЬСЯ ВЕЛИКА СПРАВА»
Як можна підтримати таких людей, як подружжя Сассів?Вони дуже активні, постійно прагнуть розвиватися, не пропускають жодного заходу, який організовує ГО. Ось днями працювали Анатолій та Даша на тренінгу з медіаграмотності й були надзвичайно вдячні за нього: відразу почали впроваджувати набуті знання в практику, написали статтю...
Працюють на ентузіазмі. У свою роботу вкладають майже все, що отримують самі. Анатолій Іванович може навчати доступним комп’ютерним програмам людей зі слабким зором. Можливо, допомогла б грантова підтримка. А ще окреме питання — підтримка від бізнесу. Але, якщо чесно, у нас він, цей бізнес, не є соціально орієнтованим».
Зі своїми особливими учнями Дар’я займається щотижня. Віртуально. Дуже уважно та виважено ставиться до кожного слова. Кожній крапочці, кожній комі Дар’я приділяє максимум уваги, адже звикла все робити на «відмінно». І це при тому, що для розпізнавання розділових знаків доводиться витрачати немало часу.
Ми спілкуємося в «офісі». Це маленька кімнатка, яку Сасси орендують в управлінні УТОС. Я б сказала, дуууже маленька кімнатка, де скромно робиться велика справа. За неї сплачують Сасси власні кошти. Тут важко розвернутися, хоча є три столи, на двох із яких комп’ютери старої модифікації. І ще високий, сірий і масивний, часів СРСР, сейф, де Анатолій Сасса зберігає величезне багатство — колекцію аудіоверсій класичної літератури. Шикарна аудіобібліотека. Близько 10 тисяч творів! Історична література, фантастика, твори для дітей, детективи. Для кого? Для тих, хто не може прочитати звичайну книгу через незрячість, а от послухати може.
ОЦИФРОВАНА БІБЛІОТЕКА
Раніше, за Радянського Союзу, Українське товариство сліпих — УТОС — мало велику аудіобібліотеку, записану на бобінах. Але, з упровадженням нових технологій, бобінні записи та магнітофони, які їх відтворювали, швидко відійшли у минуле. Як результат — фактично на смітнику опинилися уже неповторні «начитування» класики, зафіксовані на плівці. А на цій плівці залишилися, наприклад, унікальні голоси народних артистів України, багатьох із яких уже немає на цьому світі. А отже, і повторити не можна. А начитування сьогодні — справа теж дуже дорога.
Як збирав ці бобіни Анатолій Сасса, як технічно організував переведення їх у цифровий формат — то вже зовсім окрема й гідна розповіді історія. Адже бобінні магнітофони для УТОС були особливими. Такі записи на звичайних бобінних магнітофонах не прослухаєш — швидкість не та. Тепер, завдяки Анатолію, ці аудіокниги можуть «читати» у форматі MP3 усі охочі. Більше того — свою оцифровану аудіобібліотеку (а повірте, оцифрування, очищення від шумів окремого записаного на плівці твору — теж займає багато часу) Сасси передають далі, щоб розширити доступність до аудиторії. Зокрема, до Сумської бібліотеки №17, пристосованої для людей з особливими потребами.
У ПЛАНАХ — ДОМОГТИСЯ ЗОВНІШНЬОГО ОЗВУЧЕННЯ КОМУНАЛЬНОГО ТРАНСПОРТУ
Анатолія Сассу знають — і вже не лише в Сумах — як невтомного громадського активіста, котрий не тільки створює масштабну цифрову аудіобібліотеку для людей із вадами зору. Днями в Сумах запрацювали звукові світлофори — завдяки громадській організації «Ініціативи Слобожанщини», очолюваній Анатолієм. Так, треба було ходити, писати, оббивати пороги, добиватися. У результаті в Сумах уперше встановлено світлофорні об’єкти з пристроями звукового супроводу. Ними обладнали чотири перехрестя. Це має полегшити людям з вадами зору перетинати вулицю у місцях з пожвавленим автомобільним рухом. Досі Суми залишалися єдиним обласним центром в Україні, де не було жодного звукового світлофора.
Проте ситуацію вже змінюють — Сасси. Нині у їхніх планах — домогтися зовнішнього озвучення комунального транспорту в обласному центрі. «Так уже є в інших містах, буде і в Сумах», — каже Анатолій Сасса. А якщо сказав, значить, буде.
У Сумах подружжя Сассів уже три роки, з 2015-го. Переїхали сюди з Краматорська, де раніше жили. Не тому переїхали, щоб «сховатися від війни». А тому, що вони Українці. В Анатолія мала батьківщина — селище Терни на Сумщині. Спочатку до родичів і переїхали. Анатолія свого часу доводилося «стримувати», тому що через свій патріотизм він рвався на київський Майдан, попри вади зору. А зараз він не приховує, що у нього «на загривку шерсть дибки стає», коли чує від переселенців, що «есть мы, донбасские, и есть Украина».
Він стомився від постійного «переселенець», бо він українець. Даша, як ніжна жінка, говорить по-іншому: «Ми зараз у Сумах. І я відчула, що ми тут потрібніші».
І не тільки говорять — працюють, «світять».
Алла АКІМЕНКО, Суми
про мову промова...
Напевне так закладено в генах людини, що ідентифікуючи себе за етносом, вона відносить себе до тієї чи іншої національності називаючи її за походженням своїх предків. Відповідно і мова мала-би бути такою-ж. Але є різні життєві ситуації і не завжди представники певної нації мають автентичну мову - хтось її знає , хтось - ні. Коли людина мешкає десь в іншій країні, то вона зазвичай і говорить на мові місцеперебування, не втрачаючи зв"язків із рідномовним середовищем. Хоча це не завжди і так.
Далеко не треба і ходити. Коли взяти Терни для прикладу, то напевне кожен земляк знає чи то знайомих, чи когось із рідні, котрі свого часу ( зазвичай ще у радянський період) виїхавши до Росії приїжджаючи на батьківщину у гості, спілкуються на "язикє". Таким популярним методом був у ті часи і термін перебування юнаків у лавах совєтської армії, коли за два роки перебування у ній значна частина вояків, на дембель приходила геть з вивітреною мовою і завітреним "язиком". Напевне вважали, що то було "по-модньому". Та навіть і без армії, варто було після закінчення школи частині молоді виїхати на навчання до Сум, як за місяць, приїждаючи до дому, до тата з мамою, вони вже несли "общєдоступную рєчь" на такому рівні, що привезений з міста шмат дефіцитної "кавбаси" батькам не був і в радість. Цікаво, за нинішніх часів, чимало тернівців працюють наприклад у Польщі, чи вони теж через пару років перебування там, приїдуть додому спілкуватись із земляками "поляцькою" мовою..? Напевне що ні. Це ж не "язик.." В селищі є категорія вихідців із російськомовного середовища, котрі мешкаючи багато років серед місцевого населення так і не спромоглася адаптуватися до мовного середовища. На їх думку, коли їх розуміють, то і цього достатньо... Цікаво, коли-б наприклад вони потрапили до якоїсь Франції чи Італії - те ж так само поводилися з мовою господарів..? напевне, що ні... Хоча є і протилежні випадки, коли односельці десятками років мешкаючи далеко від дому, десь на півночі чи далекому сході Росії, інколи приїжджаючи до рідного села, ведуть мову із земляками на такому рівні, немов-би і ніколи не полишали рідного краю. Понад 25 років незалежності України не надто вплинули на ситуацію з використанням мови у побуті. Перебуваючи у тих же Сумах русскоговорящіє "суржикомовці" "кавбасять не по-дєцкі" - хочеться покинути відповідне середовище до кращих часів... Дещо краща ситуація на офіційному рівні і суперечки про мовний закон, щодо якого супроти виступили деякі сусіди України, цьому підтвердження. Що-ж до нашого краю, то звичайно він не є літературно-україномовним - у нас свій суржик, зі своїми тернівськими унікалізмами, на кшалт "угалля", калідор" чи багатьма іншими покручами. Як і у сусідніх селах, мешканців котрих іноді "гурками" називають... Так склалося традиційно, на відміну від уже згадуваної "кавбаси"...
На ілюстративних матеріалах, у цьому матеріалі, вказані статистичні дані, щодо місцевого середовища у сенсі національного складу у нашому краї, згідно перепису далекого 1926 року, коли існував Тернівський район ( до речі, з населенням більшим ніж нинішній наш Недригайлівський район ( 32 тис. мешканців проти нинішніх 24-х тис). Згідно мовного середовища, то наш район був на 96% україномовним.
Рідною російською мовою на Недригайлівщині, вже 2001 року вважали для себе менше 2 відсотків мешканців.
Остання мапа вказує на відсоток мешканців, по регіонах, котр були народжені поза межами України - на Сумщині таких ( станом на існування ще СРСР -1989 р. ) було 9 відсотків.
Насамкінець згадалися слова української поетеси Ліни Костенко:
"Сім’я вже ж вільна і нова. Та тільки мати ледь жива. Вона була б і вмерла вже не раз, Та все питає, і на смертнім ложі, — а де ж те Слово, що його Тарас коло людей поставив на сторожі?!..
Терни, Сумська область, Недригайлівський район . Опубліковано, 12 грудня 2017 Марка.................................... ВАЗ модель.................................. 2101 Рік виробництва................... 1972 Тип кузова............................ Седан Колір..................................... червоний Вид палива........................... Бензин Об'єм двигуна...................... 1 см³ Коробка передач.................. Механічна Стан машини........................ Не фарбований Мультимедіа......................... Магнитола розмитнена.......................... Так Машина не погана, на ходу) Більше інформації та деталі по телефону ТУТ
Продам ................ садову гойдалку з элементами ковки ------ 7 000 грн.
Камера вміє знімати відео в 4к. Камера не нова (але і ціна її в два рази нижче за нову ), не падала, не лагодилась, працює справно. Завдяки даній камері ви зможете знімати не тільки екшен сцени, але і свої подорожі і дозвілля в відмінній якості не боячись за збереження камери. Коротко про технічні характеристики: - 8.8 Мп - Ширококутний об'єктив (120 °, 170 °) Carl Zeiss Tessar - Стабілізація зображення - Вбудований мікрофон і шумодав - Захист від бризок без боксу і повноцінний захист від води в боксі, з можливістю занурення на 10 м. Комплектація: 1. Камера 2. Оригінальний акумулятор 3. Водонепроникний футляр 4. Клейка кріплення Якщо у вас виникли питання або потрібні додаткові фото, пишіть. Подробиці ТУТ
крадене повертається...
Одним із визначенням слова "плагіат" є повністю або частково вкрадений мистецький, науковий або інший твір чи робота, яка та видана за свою. Таких прикладів чимало і в музичному мистецтві. Одним із таких прикладів, котрі представлені нижче, є українські пісні, котрі свого часу були представлені як російські. Так пісня, котра з"явилась у кінці 60-х років ХХ ст під назвою "Поручик Голицин" виявилася піснею Української повстанської Армії - "Мій Друже Ковалю". Нижче представлені ще дві пісні, "Любо братці любо" та Ех, яблучко!" - автентична україномовна версія однієї з найбільш популярних пісень часів Громадянської війни у виконанні Анархо-Гурту ГраБля, культурологічного проекту музиканта, телеведучого та письменника Антіна Мухарського. Цікавою особливістю композиції було те, що її шанували військові по обидва боки барикад. Щоправда, кожен - дописував до неї все нові куплети.
