|
4 СЕРПНЯ, СУБОТА, 17.00 ГОД.
ЗАПРОШУЄМ НА ДЕНЬ СЕЛИЩА !
В ОЧІКУВАННІ ПАЇВ
"МАТІР НАШОЇ ГРОМАДИ"
ПРО ПАЛІЙСТВО...
ФОТО. МІСЦЕВЕ.
анонс
Щорічне святкування дня селища , котре відзначається першої суботи серпня, цього разу випало на 4 число. Відбудиться воно традиційно, на березі річки - на "Широкому".
Початок святкування призначено на 17 -ту годину.
У програмі , як завжди, різноманітні культурні , розважальні заходи та спортивні змагання, конкурси, вручення цінних подарунків у різних номінаціях , дискотека. Як стало відомо , участь в урочистостях візьмуть артисти з Сумської філармонії - вони дадуть концерт та виконають фольклорні, народні, естрадні пісні та інструментальні композиції.
Цікаво буде і дітворі - для них будуть працювати різноманітні атракціони.
І звичайно, торгівельні точки, буфети, "кафешки".
По закінченню - феєрверк.
То ж , запрошуєм земляків та гостей селища 4 серпня, у суботу - з 17 -ї години - на день Тернів !
Приємного відпочинку !!!
в очікуванні паїв
Нині селяни, принаймні ті, що здали свої земельні паї в оренду, у передчутті поповнення своїх закромів збіжжям. Як це виражатиметься у матеріальному вираженні, буде відомо дещо пізніше. Головний орендар тернівців, СТОВ "Дружба- Нова" цьогоріч , на Сумщині засіяло 7,5 тис. га кукурудзи, 2,25 тис. га бобових і майже 4 тис. га злакових культур.
Нагадаємо, що цей агрохолдинг , згідно з інвестиційною програмою, має побудувати у Тернах, до 2015 - го року, свинокомплекс на 30 тисяч голів та тваринницький комплекс на 1 200 голів дійного стада . Початок реалізації проекту, 2013 - й рік.
Днями, на офіційному сайті компанії, було опубліковане інтерв"ю, із керуючим товариством "Дружба- Нова" Сергієм Гайдаєм, за участі голови Варвинської райдержадміністрації (Чернігівщина) П. Бакуменка.
Подаєм у скороченому викладі ( ті питання та відповіді, які на нашу думку більш будуть цікаві землякам ) . Повний варіант - на сайті druzhba-nova.com
( На схемі - червоним кольором показані кордони регіону у Чернігівській, Сумській та Полтавській областях, де орендує землю СТОВ "Дружба-Нова".)
– ... техніка витісняє працездатних селян, позбавляє їх роботи. Для села це вбивча ситуація.
Сергій Гайдай: ( на фото) – Очевидно, для людей треба знаходити іншу роботу. Хоча у нас таких, хто хотів би працювати, а ми йому не давали роботи, немає. Всіх бажаючих працевлаштовуємо. Навпаки, постійно відчуваємо нестачу людських рук. Тому й мусимо завозити працівників з інших областей.
– Маєте на увазі сезонні роботи?
Сергій Гайдай: – І сезонні, і не лише. У нас бракує людей на постійні, проте малокваліфіковані роботи.
– Мало платите?
Сергій Гайдай: – Нормально платимо. Не хочуть іти.
Петро Бакуменко: – Нині це сумна дійсність, але селяни охочіші до іншого, вочевидь менш стабільного заробітку: везуть у міста на базар свою домашню продукцію. Працює багаторічний стереотип, звичка: раніше на роботу в колгосп приходили, зазвичай, «кантуватися» день до вечора. Перекрутився, щось поробив, бригадир чи обліковець занотував твою трудову участь, – от і маєш «зароблене» згідно з тарифом. А тут зовсім інші умови. Нормальна зарплата, але жорсткий контроль за виконаною роботою, за її якістю. Ясна річ, багатьом, які звикли працювати інакше, такі порядки не до шмиги.
Сергій Гайдай : – Люди направду занадто довго прожили в іншому селі, коли за нормальну роботу або не платили зовсім, або платили лишень за те, що «числився» на роботі.
– До речі, нині на стадії підготовчого опрацювання законодавча норма, якою може бути закріплено обов’язок для сільгосптоваровиробників перераховувати один відсоток від нормативно-грошової оцінки землі в сільські чи селищні бюджети на підтримку соціальної сфери населених пунктів. До такої законодавчої новації ви готові?
Сергій Гайдай: – Звісно, за таких умов доведеться робити значно бі-льші відрахування, ніж робимо сьогодні. Але ми готові. Ми до всього готові. Якщо нам твердо пообіцяють не міняти правил під час гри. На все потрібен час. Оце, напевне, найсуттєвіше для нас. За таких умов ми працюватимемо ефективно навіть тоді, коли податкова система стане жорсткішою чи, сказав би, прагматичнішою.
 (на схемі - структура посівів "Д-Н" у 2011 р.)
– Скільки колишніх колгоспів чи радгоспів нині під вашою орудою?
Сергій Гайдай: – Фактично 21 дочірнє господарство. Хоча насправді важко відразу й порахувати. Це не вигадки: були території, куди ми прийшли як у пустелю. Після попередніх господарів. Якщо проаналізувати походження наших земель, то таких от «рукотворних пусток», що їх довелося освоювати, було, напевне, більше, ніж доглянутої землі, яку ми взяли в обробіток від пайовиків.
– А скільки платите за пай?
Сергій Гайдай: – П’ять відсотків від нормативно-грошової оцінки,..
за соціальними виплатами тим населеним пунктам, де ми обробляємо поля наша «соціальна норма» відрахувань – 50 гривень з гектара
– З наступного року, вочевидь, запрацює ринок сільськогосподарських земель. Чи готові до нього ваші пайовики? І наскільки фінансово спроможна ваша компанія на купівлю земельних масивів?
Сергій Гайдай: – По щирості, я не впевнений що нині це потрібно як одній, так і іншій стороні. Принаймні у нас, при нашій величині плати за паї. Звісно, ми не боїмося ринку: ми ефективні. І саме тому готові вийти з пропозиціями про придбання землі, а при необхідності відкоригувати наші фінансові стосунки з орендодавцями. Що ж до бажаючих в майбутньому продати свої паї, таку змогу пайовика угодою оренди не обмежено. Людина матиме повне право продати свій пай, хоча угода оренди автоматично поширюватиметься на нового власника, аж до закінчення терміну її дії через 5-7 років. До речі, останнім часом пайовики чомусь особливо непокояться, що коли запрацює земельний ринок, то угода оренди стане на заваді їх бажанню продати свій пай. Мусимо пояснювати, що жодною угодою оренди така заборона не може бути прописана, бо це однозначно незаконно.
 (на фото - с.г. техніка , через центр селища, на поля.)
– Сергію Анатолійовичу, ваша компанія спеціалізується на рос-линницькій продукції. Невже, маючи понад 100 тисяч гектарів землі, не хотілося б наростити економічну потугу за рахунок тваринництва?
Сергій Гайдай: – Займатися тваринництвом нині собі на шкоду. Очевидно, державу така ситуація цілком влаштовує. Хоча у нас близько 5 тисяч голів ВРХ. Маємо комплекс на тисячу корів, сучасний доїльний зал, зараз будуємо другий. Проте це для нас – такий собі «соціальний проект»: сподіваємося не один рік обіцяних державою дотацій на корову. І почуваємося горезвісним чемоданом без ручки. Тримаємо цілу галузь собі на клопіт – радше для «потрібної» звітності. В Росії держава повністю компенсує будівництво тваринницьких комплексів. Очевидно, там чітко усвідомлюють роль цієї галузі і в продовольчій безпеці держави, і для створення нових робочих місць на селі. У нас поки що до цього в держави руки не доходять.
В. Ясиновський
"матір нашої громади"
Нижченаведений матеріал, під заголовком " Матір нашої громади", було опубліковано в республіканській тижневій газеті українців Казахстану «Українські новини», під рубрикою « Життя діаспори» ще 2004 року. Тоді відбулися звітно-виборчі збори заснованої у 1997 році української громади міста Лисаківська Кустанайської області. Шість років - від самого дня заснування - очолювала громаду Віра Михайлівна Васильєва. На наступний термін головою громади знов було обрано В .М. Васильєву.
Як виявилося, вона народилася та провела дитинство в Тернах, тому ми і пропонуєм цю публікацію до уваги .
Редакція газети "Українські новини" щиро привітала Віру Михайлівну з цією знаменною подією та запропонувала читачам матеріал, надісланий членами української громади м .Лисаківська.
Голову нашої громади - В.М.Васильєву - недаремно називають "мамою". І це не випадково, бо Віра Михайлівна - дійсно людина доброї української душі. Вона 33 роки свого життя віддала будівництву міста, 25 років з них працювала в управлінні "Промбуд" . Протягом 15 років була депутатом, її вибирали головою профспілкового комітету управління. Крім того, наша Віра Михайлівна 7 років працює позаштатним кореспондентом радіокомпанії "Рауан", де читає по радіо вісті українською мовою, веде конкурс на знання української мови. Читають вірші на радіо і діти.
До 1997 року ми, українці, жили розрізнено, а вона зібрала нас у громаду, ми відчули тепло, ніби турботу своєї матері, хоч ми й старші за неї, нам по 70 і більше років.
На звітних зборах громади В.М.Васильєва доповіла нам, що було зроблено за 6 років існування українського осередку. Головною метою громади завжди було збереження рідної мови плекання звичаїв, культури українського народу з метою передати цей духовний скарб дітям та онукам.
Ми добре пам'ятаємо перший концерт, присвячений творчості великого сина українського народу Т.Г.Шевченка. Він пройшов на сцені Будинку культури "Союз". Тоді його директор вручила ключі від одного з кабінетів за № 42, де зараз і знаходиться світлиця громади. Гарно оздобили свій куточок наші українці, які знесли сюди рушники та вишивки.
До нашої світлиці ( нашого "куточку") йшли люди - хто за порадою, хто розшукуючи рідних на Україні, а хто з питаннями громадянства. Допомагали ми й перекладами - їх зроблено понад 70 з української мови на російську та навпаки. Одного разу довелось навіть перекладати текст Указ Президента України для відомої фірми "Арай". Підраховано також, що за увесь час діяльності громади до нас надійшло 186 звернень і жодне з них не залишилось без уваги.
Набула розвитку й художня самодіяльність: створено хор "Барвінок", танцювальний ансамбль "Ожина", дитячий хоровий ансамбль "Веснянка".
Як же приємно чути українське рідне слово й пісню, які окриляють нас, відчувати, що ми не забуті, хоч і далеко живемо від рідної Батьківщини.
За час існування хору було дано близько 170 концертів. А до знаменної дати - 30-річчя міста Лисаківськ - на пропозицію В.М.Васильєвої, яку підтримав акім міста А.П.Рау, було прийнято рішення провести фестиваль української творчості в Лисаківську.
Ми цей фестиваль української красоти, рідного колориту свого народу, не забудемо ніколи. Зал заповнили мешканці міста, їх зібрала В.М.Васильєва, якій довелося докласти до підготовки чимало зусиль та енергії. А написана нею пісня "Лисаківськ - рідне місто моє" стала лауреатом фестивалю.
Кожного року, на день міста В.М.Васильєва читає свої вірші, присвячені його першобудівельникам, бо ж сама є першобудівельником нашого міста.
Як ветерана праці її запрошують в різні школи на класні години. Їй є що розповісти - про своє дитинство (народилася в Україні, в селі Терни Сумської області), про роботу громади, про будівництво міста. І завжди її зацікавлено слухають учні.
Але не про все розповідає Віра Михайлівна. Мабуть замовчує те, що саме завдяки її свято "Івана купали", вже вкотре традиційно відзначається в місті. Дівчатка підбирають пари, плетуть віночки, несуть до води, пускають на воду, "загадують" бажання. Діти самі прикрашають березу, прив'язують півника, а той, ніби скоса поглядає - що діється на галявині, де грають в ігри, водять хороводи, стрибають через вогонь. Приємно, що на святкуваннях завжди є присутня начальник відділу культури міста Н.К. Молдабаєва, яка не скупиться на призи переможцям, сама бере участь у деяких змаганнях, цим приносячи багато радощів, особливо дітям.
А про дітей, зокрема, про дитячий творчий колектив "Веснянка" Віра Михайлівна теж дуже піклується. Цей дитячий колектив заявив про себе вперше на 5-річчя громади, влаштувавши концерт для членів громади. Разом з Г.Морозовою - керівником ансамблю - вони склали репертуар, діти самі українською мовою вели концерт, співали українських пісень, а пісню "Несе Галя воду" виконали на прохання членів громади. "Веснянка" був єдиним дитячим хоровим колективом, який брав участь у останньому фестивалі української культури, що відбувся цього року на костанайщині. Його дуже тепло приймали, аплодували, вигукували: "молодці!" Турбує лише В.М.Васильєву те, що жодного разу не вдалося звозити дітей цього ансамблю на Україну
Ось така вона - Віра Михайлівна Васильєва - матір нашої громади.
Члени української громади міста Лисаківськ.
Довідка -- місто Лисаківськ ( фото з мережі інтернет ) розташоване на правому березі р. Тобол неподалік російського кордону. Населення багатонаціональне , близько 40 000 мешканців. Українців - понад 16 %, або близько 6 800 осіб ( третя громада після росіян та казахів ).
Виникло місто завдяки відкритому залізорудному родовищу, котре було відкрите в 1949 році. Лисаківськ будувався на пустому місці і в 1971 р, селище стало містом. Після розпаду СРСР економіка міста була в критичному стані, після чого місто отримало статус вільної економічної зони. Станом на 2010 р. працювали підприємства рудодобувної та переробної промисловості та інші.
Археологами, на місці сучасного Лисаківська , знайдені давні поселення та могильники ( на останньому фото - розкопки ) епохи бронзи (15-18 ст. до нашої ери )
про палійство...
Напевне кожен чув про сучасні випадки підпалів обійстя, і в селищі зокрема - хоч чужого, хоч свого. Цю тему ( але в історичному плані) , у своїй праці "Палійство на Лівобережній і Слобідській Україні наприкінці ХVІІІ ст." дослідив науковець Володимир Маслійчук. Посилаючись на історичні документи він робить відповідні висновки, щодо причин цього явища . В контексті цієї публікації, згадуються і Терни, з давнім випадком підпалу, про який повідав автор.
Подаєм цей фрагмент до уваги читача.
Опубліковано в "Українському історичному збірнику" , Вип. 14, 2011 .
" Часто зумисний підпал виглядає як форма соціальної боротьби, однак має ширші розуміння: йдеться про особливості дорослішання і найманої праці, нерівність в родині, психічні відхилення і кримінальний злочин. Вчинення палійства пов’язане з статево- віковими зрізами.
Спроби держави контролювати цей злочин пов’язані із розширенням контролю над індивідом. здійснення, організація підпалів зі злочинним наміром, визначається як один із тяжких злочинів, що передбачає суворе покарання.
Насправді цей злочин на диво різноманітний і містить забагато чинників. Пожежа була й залишається одним із найбільших лих, що приносить значні матеріальні збитки, велику кількість жертв.
Призвідці пожежі, навіть випадкові, маркуються як злочинці, хоча, напевно, такий злочин не є рідкісним, принаймні про це свідчать поширені в українській ономастиці прізвища «Па- лій», «Палієнко».
Покарання за палійство передбачав уже один із найдавніших зводів законів на східноєвропейському просторі – «Руська Правда» (XI ст.)
Підпал хати був також і сприятливою обставиною для служниці обікрасти господаря. Але знову ж довести це було дуже важко.
Гапка Багнюкова (16 років) із села Глушкове Білопільської округи Харківського намісництва пішла на заробітки з батьком Степаном Багнюком 1795 р. до слободи Терни Недригайлівської округи і найнялася до Семена Зайця, підданого поміщиків Дмитрієвих-Мамонових. Коли Заєць їздив у слободу Білопілля продавати табун, то його хата згоріла.
Повернувшись, Заєць запідозрив у підпалі молоду Гапку, покликав її з батьком й примусив батька бити доньку, щоб та зізналася в скоєному. Батько вдарив доньку тричі, а потім відмовився бити, тоді Заєць почав бити дівчину сам дубовими палицями «немилосердно», вимагаючи аби вона сказала, що підпалила його хату, а напоумила її на це Євдокія Руденкова з села Бобрика.
Потерпаючи від побоїв, дівчина визнала свою провину, Заєць забрав у її батька сорок рублів грошей (дуже велику на ті часи суму), дві нових свити, дві пари чобіт та сімнадцять разків різного намиста, дві плахти та дві запаски. Але злочин не було доведено, тому Харківський суд залишив Багнюкову без покарання.
За пізнішими свідченнями, хату буцімто підпалила сестра Федора Бздуненка з «хуторів".
фото. місцеве.
|
