З ДНЕМ СВЯТОЇ ТРІЙЦІ!
ЧЕРГОВИЙ СУЇЦИД...
"ПОЖЕЖНИКИ" З ВЕЛИКОЇ ДОРОГИ
ЗНАЙТИ І ЗНИЩИТИ...
"КАМ"ЯНИЙ ВОЇН"
ФОТО. КВІТИ
зі святом !
 ТРіЙЦЯ (П'ятидесятниця) , одне з найбільших християнських свят, яке святкується на 50-й день від Великодня в пам'ять зішестя Святого Духа на апостолів і присвячене прославлянню Святої Трійці. У Православній Церкві — велике свято.
Назву П'ятидесятниці свято одержало тому, що зішестя Святого Духа на апостолів сталося в старозавітне свято П'ятидесятниці - воно святкувалося в 50-й день після Великодня . Саме в цей день, у 50-й день по Воскресінні Ісуса Христа, коли всі учні були зібрані в одній світлиці, Апостоли виповнилися Духа Святого і стали говорити різними мовами . Подія Зішестя Святого Духа на апостолів вважається початком Християнської Церкви
. Іоанн Златоуст згадує про звичай прикрашати в цей день будинки зеленню, Григорій Богослов — про звичай хрещення в цей день. Богослужіння продовжувалося майже безупинно протягом доби і закінчувалося близько півночі.
У IV ст. Василем Великим були складені уклінні молитви, що читаються на святковій Вечерні, що з'єднується з Літургією.
Свято П'ятидесятниці має один день передсвяткування і шість днів святкування. Наступного дня після П'ятидесятниці, у понеділок — свято (Духів день).. У день П'ятидесятниці храми по древньому звичаю прикрашаються зеленню і квітами.
Свято християнської П'ятдесятниці містить у собі подвійне торжество: і на славу Пресвятої Тройці, і на славу Пресвятого Духа,
У свято П'ятдесятниці заведено прикрашати храм і свої житла зеленню – гілками з дерев, квітами і самим стояти з квітами в храмі. Це є сповіданням живлющої сили Животворчого Духа, а по-друге, – належним присвяченням Йому .
черговий суїцид...
 За статистикою, до радикальних дій, із позбавлення себе життя , жінки вдаються набагато рідше за чоловіків, та випадки такі трапляються, на жаль, і в нас. У передсвятковий день Трійці, вкоротила собі віку 47- річна жінка, місцева мешканка, не доживши декілька днів до чергового дня народження . Її знайшли у дровнику , вже без ознак життя. Проживала небіжниця з чоловіком,(непрацюючі) дітей не мали - у господарстві тримали дві корови та мали інше селянське господарство, Найвірогідніше, причиною такого вчинку стали сімейні негаразди , котрі час від часу виникали в родині.
P.S. Пізніше виявилося, що жінка мала здоров"я , котре не обіцяло їй довгого життя...І вона про це знала...
Рівно місяць тому, до такого вчинку вдався ще один наш земляк, із таких же причин, та його вдалося врятувати. Пролежавши декілька днів у реанімації, лікарі зуміли витягти його з того світу.
"пожежники" з великої дороги
 Нещодавно на місцевий клуб наїхали "пожежники" - вночі,зламавши вікно , вони "реквізували" із пожежної дошки лом, металеву частину багра, а з колишньої котельні - декілька старих відер та тазиків. Яку пожежу , з цим реманентом вони будуть гасити - невідомо, але поцуплені речі з розряду тих, котрі напевне "пішли" на металобрухт.
Це вже не перший наліт, на цей заклад - свого часу тут були вирізані радіатори опалення, з тією ж метою - на метал.
Як зазвичай, винні у таких випадках не знаходяться.
знайти і знищити...
 На останній сесії Тернівської селищної ради , в одному із пунктів рішення, наголошувалось наступне - " Провести роз"яснювальну роботу серед населення селищної ради про необхідність знищення карантинної рослини - амброзії полинолистої, яка є небезпечною для життя та здоров"я людей."
Про цю рослину, у наших краях, раніше не чули нічого, і мало хто бачив , як вона виглядає ( наприклад, автор познайомився з нею ще на початку 80-х років, перебуваючи у війську , на Північному Кавказі, де вояків періодично вивозили до місць розповсюдження амброзії, з метою її знищення). До нас же вона дісталася декілька років тому , і її розповсюдженість все збільшується, що є вкрай небезпечним. На жаль, населення це ще відчуває не в повній мірі, і заходи до її знищення нині мінімальні. (Фото - амброзія, зроблене в Тернах 03.06. 12)
То ж, внесемо лепту по роз"яснювальній роботі, та привернути увагу місцевої громади, до цієї проблеми, і зі сторінок нашого сайту. Назріває вона останніми роками, і нині становить загрозу як здоров"ю мешканців, так і розвитку сільського господарства на наших полях.
 ( На карті - ареал розповсюджуваності у європейській частині СНГ. станом на 2003 р.)
В останні три-чотири роки, з огляду на зниження культури землеробства, а саме: недотримання вимог агротехніки , невживання належного комплексу заходів боротьби з бур'янами тощо — на території України набуває поширення карантинний організм — амброзія полинолиста, що відображає загальне погіршення екології землі.
. Ця рослина засмічує всі польові культури, а також городи, сади, виноградники, луки, пасовища, полезахисні лісосмуги. Амброзію полинолистну з повним правом можна назвати екологічно небезпечним бур'яном.
Добре відомо, що пилок амброзії викликає у людей захворювання — амброзійний поліноз. У період її цвітіння , від цього захворювання страждає величезна кількість населення. У людей втрачається працездатність, опухають слизові оболонки верхніх дихальних шляхів та очі, з’являється нежить і сльозотеча, розвивається астма.
 ( фото - сімена амброзії)
Починати боротьбу з амброзією треба з червня місяця. Коли амброзія викидає пилок до неї не можна наближатися. Пилок квітучої амброзії дуже легкий, тому розповсюджується на десятки кілометрів. Захворюваність на алергію серед сільського населення менша, ніж серед міського, через те, що в місті концентрується велика кількість вихлопних газів , які з'єднуючись з пилком, утворюють високоалергенні комплекси. Також вона викликає значну алергію — сінну пропасницю з астматичними симптомами/ Як позбавитись алергії?
На жаль, лікування алергії, спричиненої пилком амброзії, тривале й тяжке, а часом і безрезультатне. Але можливо знизити загальне антигенне навантаження пилковими алергенами, а саме:
— обмежити перебування на вулиці у суху жарку погоду та ранкові години, так як концентрація пилкових алергенів найбільш висока в цей час, намагатись гуляти в безвітряну погоду, після дощу;
— після повернення з вулиці змінити одяг, прийняти душ, прополоскати ротову порожнину, промити очі;
— користуватись зволожувачами та очисниками повітря, що вловлюють пилок рослин в приміщенні;
— на роботі та вдома по можливості не відчиняти вікна, особливо в ранні години та бажано до раннього вечора, провітрювати приміщення в нічний час, щоденно проводити вологе прибирання;
— уникати виїздів на природу, де в даний час висока концентрація пилкових алергенів;
— виключити паління — як активне, так і пасивне;
— рекомендувати виїзд в інші кліматичні зони в період цвітіння рослин;
— уникати контакту зі спорідненими рослинними алергенами (герань, примула, жасмін, лаванда, бузок, конвалія, роза, фіалка тощо), харчовими продуктами (мед, олія, цитрусові, диня, халва, банани) . Остерігайтесь ліків та косметики, до складу яких входить пилок.
Розвиваючи велику надземну вегетативну масу, амброзія полинолиста здатна в польових умовах витіснити і пригнічувати як культурні рослини, так і бур'яни. У результаті надмірного висушування й виснаження ґрунтів урожай сільськогосподарських культур значно знижується. На утворення однієї тонни сухої речовини амброзія полинолиста виносить з ґрунту 15,5 кг азоту і 1,5 кг фосфору, а також ґрунт втрачає близько 950 тонн води. Внаслідок цього, урожай сільськогосподарських культур знищується практично на 100 %, його з таких полів навіть не збирають
При сприятливих умовах амброзія досягає 2 м висоти, щільність сходів може досягати до 5–7 тис./кв. м, а фітомаса — до 10т на гектар.
Розроблені методичні матеріали щодо заходів боротьби з карантинним бур'яном — амброзією полинолистною.
Окрім хімічних та агротехнічних методів боротьби з амброзією, застосовуються також біологічні методи, зокрема використання біологічних ворогів амброзії - амброзієвидний листоїд . Ця комаха повністю з'їдає алерген і інші бур'яни, але не чіпає культурних рослин .Цей жучок, завезений до України з Кубані та Ставропілля.
У населених пунктах
:
— скошування рослин амброзії полинолистої перед цвітінням в період бутонізації;
— виривання рослин амброзії з корінням та їх знищення шляхом спалювання або подрібнення з наступним захороненням решток у санітарних ямах з використанням гасу чи вапна;
— знищення на засмічених ділянках агротехнічним методом та наступним висівом на цих ділянках багаторічних низькорослих або газонних трав.
Лише об'єднавши зусилля громади, підприємств та організацій, органів місцевої влади, можливо буде викорінити цей небезпечний та агресивний бур'ян і очистити територію.
" кам"яний воїн "
Про перебування Нестора Махна , зі своїм військом , на наших теренах, ми писали у своїх матеріалах 21.07.10 та 16.12.11 р. І ось черговий виклад про ті події - фрагмент із книги Аркадія Поважного (на фото) "Кам"яний воїн". Повністю цей , художньо-історичний твір, котрий лиш декілька днів, як з"явився для перегляду, можна прочитати на сайті "Гоголівська академія".
Про себе автор пише, що він козак, мандрівник, політик-анархіст, вільний журналіст 37-и років із Сум.
Крім вказаного твору, там-же ви можете переглянути ще один твір , з назвою "Диверсант повстанської армії".
CXCIV
Із оголошенням НЕПу (НЕП – нова економічна політика.) скасувалися продзагони, для селян введений продподаток на урожай. Та головне, що вдарило по махновській армії – це амністія. Селюки масово залишали лави повстанців. Посилилися репресії проти селян, яких запідозрювали у помочі махновцям. Карали навіть тих у кого вилучалося щось примусово.
 Штабу махновців стало відомо що операцію проти них очолили Фрунзе і Ейдеман. (на фото). У цей час повстанці пересувалися вздовж лінії Недригайлів – Терни – Ромни – Лохвиця – Гадяч.
У місто Ромни увійшли вночі. О сьомій ранку з боку Пустовійтівки виступили автобронечастини, повстанці легко утримували їх з пагорба із однієї гармати, не даючи можливість передислокуватися через річку Сулу. Ейдеман підійшов до міста із заходу, йому на зустріч рушив Пантелеймон Каретник. Ейдеман зупинився у Решетилівці, де зі штабом почав розробляти план бойових дій. Та сталося неймовірне, махновці малими силами несподівано атакували село, що спантеличило не тільки командування, а й червоноармійців, бо звикли самі наступати і нападати. Ейдеман, побачивши як спішно дезорганізувалися бійці, поспішив утікти на автомобілі.
СХСV
Фрунзе очікував повідомлення з четвертої ранку до півдня. Ейдеман мав звітувати про хід підготовки операції. Не дочекавшись, навратився їхати сам. На околиці Решетилівки почув стрілянину, пришпоривши коня поїхав клусом. - Що за стрілянина? – спитав ординарець Маховський у селянина, що тягнув возик із гноєм. Чоловік, витерши спітніле чоло, махнув у бік села: - Бог їх знає. Цілий день торохкають. - Махновці у селі? - Мо’ й махновці, і авто і комонники потрюхикали тудою, – вказав на південь. - Мерщій, – Фрунзе хльоснув коня. – Якби не спізнилися. - Товаришу командуючий, може підмоги дочекаємося? - Упораємося. За рогом на зустріч сунув загін кіннотників вишикуваний у колону по двоє. Попереду вершник у чорному мундирі, козацький чуб накручений на вухо. Фрунзе розстібнув кобуру. - Хто такі? – суворо спитав командуючий. Відстань поволі скорочувалася. До невідомого загону не більше десяти кроків. - Махновці, – тихо мовив Маховський, вихопивши «парабелум» закричав: – Стояти! Буду стріляти! Заклацало десяток затворів. - Припиніть! Це комвійськ Фрунзе!  (фото - Нестор Махно. 1920 р.)
У відповідь залп. Махновці цілили в коней. Конячка під Маховським упала. Фрунзе повернув свою і перескочив через тин. Йому кинулися навздогін, та шлях махновцям заступив ординарець. Вистріляв барабан, поранивши двох махновців, вихопив шаблю, та був застрелений. Остап кинувся в погоню, однак невдало. Невдовзі повернувся. - Халепа-справа, – під’їхав до Нестора, який сидів у тачанці. – Навколо рогатих («Рогаті» – так називали через рогаті «будьонівки».) тьма-тьмуща. Але вирватись зможемо.
- Що трапилося? – Нестор бачив, що Остап не такий врівноважений, як завжди.
- Моїх людей багато побило… На засідку чонівців наскочили… Орися мабуть у полоні.
- Мабуть?
- Не знаю. Шість вояків було з нею, усіх постріляли, а її немає.
- Де прорив буде?
- За годину, як заневидніє, зроблю вилазку. Відволічу їх на себе, поспід наздожену.
- Протягом доби я втратив третину людей і не в боях. Довірилися синки більшовицькій агітації. Хочуть надіятися на неп з амністією. Не бажають вірити, що то тимчасовість. Зморилися воювати…
СХСVI
 ( фрагмент карти рейдів Н. Махно у наших краях. Терни - зверху. Для збільшення зображення - натисніть накартинку.)
Роберт Ейдеман диктував писарю телеграму, яку мали передати прибувши на станцію.
- Наказую п’ятдесят дев’ятому полку прикрити з півдня Сулу в районі Недригайліва.
Потяг командуючого внутрішньої служби прибув о чотирнадцятій годині. На пероні зустрічав начальник Гадячцької повітової дільниці Коломійцев. Рушили до кабінету. Коломійцев вказував на мапі маршрут пересування Махновців:
- Ось тут, на ділянці третього батальйону, біля Кам’яного банда форсувала річку.
- Де вони тепер?
- У Чернишівці, туди йде чотириста вісімдесят сьомий полк.
Ейдеман наказав зв’язати з Ромнами, де розташовувався штаб координаційного центру по боротьбі з бандитизмом.
Йому звітували про виконання наказу. 1-й батальйон 58-го стрілецького полку йде уздовж Сули, а 60-й у бойовій готовності очікує в Коровинцях.
- Слухай бойову задачу, – Ейдеман малював олівцем на мапі квадрат, обводячи і обводячи лінії. – Наказую шістдесятому полку йти на дві версти західніше Недригайліву. Заманити банду в село і закрити південні виходи.
Ейдеман поклав слухавку. Коломійев помітив, що у командуючого дрижать руки.
- Тепер не вирветься… Кінець батьку…
Та Коломійцев, понидо посміхався, в душі не розділяючи впевненості Ейдемана.
СХСVII
 28 червня у селі Кимличка махновці зіткнулися з одним із каральних загонів комбрига Петра Григор'єва. Прорвавши дрібну лаву піхотинців, взяли напрямок на північний схід. У вечорі розквартирувалися у селі Товста, що на Білопольщині. На військовій нараді обговорювалися подальші дії: - Розділятися треба, – пропонував Нестор. – Ейдеман тисне на червінців Григор'єва. Треба визначити місцину для маневру. - Гринівка, – мовив Кожин. – Там залишимо групу прикриття, нехай зав’язнуть у бою. А ми основні сили поведемо на південь. Йти на прорив спідручно з пагорбу. І балкою-балкою. Вирішено розділитися на дві групи – «Південна» і «Північна». Першою командує Щусь, другою Нестор. О четвертій ранку застави засурмили тривогу. Наступали полки Григор'єва, підкріплені легким автопанцерником. До дванадцятої години дібралися до села Зеленого, що поблизу Недригайліва. Стали кошем, очікуючи розвідку із Хоружівки. Незабаром хлопці Зіньковського повідомили, що у селі спокійно. - Тривожно мені батьку, – говорив Федосій, порівнявшись з тачанкою Нестора, коли увійшли до Хоружівки. - Не надовго, – говорив Остап. – Скоро матросе, стане спокійніше, як ускочимо в чергову різанину. Хтось звернув увагу, що більшовики постійно заманюють нас у населенні пункти і лише там бомблять і зовсім не охоче герцюють із нами десь у полі? - І що то значить? – спитав Іван Хмара. - А то є, друзі мої, впровадження потаємного більшовицького пляну. Гамузом із нами має загинути якомога більше мирних людей. Це одна із складових майбутньої широкомасштабної операції – знищення українців, як потенційного ресурсу подальших повстань на кшталт махновського. Федосієві побоювання здійснилися, як тільки виїхали на центральний майдан. Із засідки у байраках вдарили артилерією 60-й і 448-мий стрілецькі полки. Щусь схилився до Нестора. Обійняв. - Про всяк випадок, прощавай батьку. Вибач за все. - І ти, вибачай мені, Федосію. - Дай мені Марса на щастя. Обіцяю, поверну. Федосій повів «Південну» групу у західному напрямку до села Беседівка, де в полі зіткнулися у січі з переважаючими силами червоних козаків Григор'єва. «Північна» група, тим часом, рушила до Гринівки, де махновці спішно споруджували із возів барикади. Смертниками погодилося стати шістнадцять бійців. Вже коли йшли гринівською балкою у східному напрямку, Василь Тарасенко, начальник кінної розвідки, повідомив, що Федосієва група, зазнавши значних втрат, розбила червоних у полі між Беседівкою і Хоружівкою. Щусь загинув. Після цієї звістки Нестор дивився в небо, побачив річкову чайку. Помахавши білому птаху, мовив: - Прощавай бойовий друже.
СХСVIII
 Остап, Сева, Тактобай і Туман відстрілювалися із ковальні, куди загнали чонівці. Єдиний вихід закрили броньовиком.
Хлопці спробували було пробити глуху стіну, а там прорватися крізь піхотинців, але за вапном дубові колоди.
Остап перезарядив «маузери».
- Останні набої, до броньовика не добігти, можна гранатою, але шансів мало.
- Зараз із гармати жахнуть і амінь, – говорив Туман, розглядаючи подвір’я крізь отвір у стіні.
- Буде ультиматум, а згодя й жахнуть, – Остап підкидував у долоні останню гранату. – Їм потрібне наше газетне покаяння.
- Агов у сараї! – почулося зовні. – Піко, ти там?
- А ось і ультиматум, – Остап визирнув у вікно. – Тут комісаре, тутечки. Чом із кущів верещиш? Вийди привітайся.
- Із тобою ще встигнемо погомоніти, а от із бабою своєю може хочеш привітатися? Ми вже привіталися.
Із кущів почувся регіт.
- От і шанс, приготуватися, – тихо мовив Остап, знову зиркнувши у вікно: – Чого хочеш?
- Здавайся, тоді бабу відпустимо.
- Покажи її.
Із-за панцерника вийшла Орися, за її спиною ховався чекіст тримаючи біля її горла дуло пістолета.
- Виходь Піко, і без жартів.
Остап запхнув «маузери» за халяви чобіт, за ремінь гранату. Вийшов тримаючи на пальці револьвер без набоїв, який жбурнув попереду, аби бачили, що складає зброю. Леґурно (Леґурно – повільно.) пішов подвір’ям до броньовика. За тином нарахував сім направлених у нього стволів. Коли у дверях з'явився Туман увага чекістів зосередилася на ньому, Остап вже був потенційно полонений. Він зробив перекат уперед, вихопивши «маузери». Перший постріл здійснив у Орисю. Куля пройшла крізь неї, поранила чекіста, який тримав її у заручниках. Під броньовик полетіла граната. Остап перескочив через тин і впритул розстрілював людей у засідці, тут мав перевагу, бо з пістолетами більш маневрений.
Під броньовиком вибухнуло, відірвавши коліща. Сева з Платоном підскочили до машини. Дверцята не зачинені. Сева розстріляв екіпаж, Платон мерщій до коней чекістів.
Остап повернувся до конаючої Орисі. Вона посміхнулась, торкнувшись його вуст.
- Я ні про що не шкодую, – прошепотіла і померла.
Із хати вийшов коваль. Став поруч з Остапом.
- Йди отамане, я поховаю. Ген, під тією вишенькою лежатиме.
Остап поцілував її у чоло.
СХСIX
(воскова фігура Н. Махна та начальник штабу повстанської армії В. Білаш - розстріляний 1938 р.)
8 липня червоні козаки Примакова атакували повстанців біля села Мар’ївка. На дві сотні повстанців вийшло сім тисяч вершників. Махновці відступали на південь до залізничного переїзду. На путях Куриленко звернувся до Нестора:
- Батьку, тепер моя черга. Це мій останній бій.
Повстанці рушили на схід Недригайлівського повіту. Кілька разів пролетів аероплан скинувши листівки-амністії, де значилося, що кожен повстанець якщо прийде із цією листівкою до найближчого комісаріату, або за місцем проживання, Радянська влада гарантує не чинити репресій. Ті, що залишилися біля Нестора, навіть не думали скористатися амністією, бо зосталися нестямні комуноненависники.
Біля Недригайліва зіткнулися із, вже знайомою, бронечастиною Будьоного, який намагався реабілітуватися після ганьби у Новогригорівці.
Бій тривав дві години, махновці спалити броньовик.
Повстанці безупинно йшли майже двісті п’ятдесят верст.
Переправляючись через річку Донець з’єдналися із петлюрівськими загонами сотника Івана Запорищенка.
Нестор з цього приводу гіркотно пожартував:
- Шукали союзника серед тих, кого захищали, а знайшли помежи учорашніх ворогів, – потім звернувся до Білаша. – Треба йти на Галіцію. Там ще є на що сподіватися.
Ілюстрації "ДС", із сайтів Махно.ru та ін.
фото. квіти.
|
