 травень. ветеранів - один...
 місцеве. коротко...
 легенди загаття...
 футбольне...
 приємного...
 
До Дня Перемоги, над Німеччиною у Другій світовій війні, за традицією відбулося відзначення цієї події. Вінки та квіти були покладені до пам'ятника на братській могилі, в центрі Тернів та до меморіального комплексу загиблим воїнам. На відміну від попередніх років урочистості відбулися не біля пам'ятників, а у місцевому будинку культури - після промов та вітань, учасниками художніх колективів та учнями школи був проведений концерт.
На даний час серед тернівців лишився лиш один фронтовик, Іван Мазний ( на фото --►), котрому вже за 90 років і мешкає він у обласному центрі у дітей. То-ж учасників бойових дій Другої світової війни на заході вже не було...
( На світлині вище ▲- картина місцевого художника П. Литвинцева, котра була передана в дар будинку культури Тернівського цукрокомбінату у 1966 р. Нині розміщена у фойє приміщення).
 
 
 
 
Про проблеми зенергопостачанням багатоквартирних будинків у селищі сайт "Дика Слива" писав минулоріч - тоді конфліктна ситуація дещо вляглася, а нині знову виникла.
Мешканці будинку с. Терни, по вул. Незалежності, 7 ( ◄--- на фото) заявляють про можливість перекриття руху на трасі стратегічного напряму Суми — Конотоп, повідомляє "Media Sumy" . Причина такого можливого кроку — припинення електропостачання до будинку. ( Зображення нижче праворуч ▼). «Енергетики фактично шантажують людей. Їх повідомили про плани перенести лічильники на зовнішню стіну будинків, вимагаючи сплатити 15 тисяч гривень за робочі матеріали. В принципі, люди не проти цього, але звернулись до місцевого РЕМ за інформацією щодо кошторису — на що саме підуть гроші. Але відповіді не отримали, натомість їм відключили світло. Мешканці, з цією проблемою, звернулись до обласного осередку однієї з політсил. 
За словами її представника, післля спілкування з ними, у разі, якщо електропостачання не буде якнайшвидше поновлено, люди готові до радикальних кроків — перекриття траси Суми-Конотоп та блокування роботи місцевого РЕМ. Селяни вибачаються за можливі незручності, але у цій ситуації не мають іншого шляху привернути увагу влади до проблеми. Розуміють, що такі дії є незаконними, але монополісти зовсім знахабніли й поводяться ніби справжній рекет».
Про ситуацію повідомлено місцеву прокуратуру, нацполіцію, районну та обласну владу і намагається примусити відновити електропостачання до вказаного будинку.
P.S. Як повідомили мешканці будинку, на даний час ситуація влаштувалася досягненням компромісу - вони сплачують матеріали, а енергетики за свій кошт виконують відповідні роботи.
27 квітня о 1:20 в смт. Терни 20-річний місцевий мешканець за кермом автомобіля ВАЗ-2101 допустив зіткнення зі стоячим на узбіччі КАМАЗом. В результаті зіткнення водій легковика отримав закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, травми грудного та шийного відділів хребта, забій обличчя. Постраждалого госпіталізували в Недригайлівської районної лікарні. Імовірно водій був не зовсім тверезий, - повідомили у відділі комунікації ГУНП в Сумській області.
Чергові заходи по благоустрою території біля селищного будинку культури продовжують проводитись за ініціативи директора цього закладу. До раніше встановлених лавок, побіля приміщення, нині додалися оригінальні квітники.
На деяких вулицях у Тернах з'явилися "контейнери"- у вигляді великих мішків для збору пластикових та скляних пляшок. Попарно прикріплені до дерев чи електричних опор вони мають слугувати для зменшення забруднення подібною тарою вулиць та території. Ініціативу проявили місцеві підприємці, котрим не байдужа тема захаращення селища
Черговий допис від краєзнавця Миколи Бабака.
(Фотозабезпечення інтернет - сайту "Дика Слива")
Легенди Загаття
Чому я взявся описати легенди, цієї вулиці селища Тернів? Ця вулиця є мені дуже близькою. Недалеко від неї я виріс - на Загорбі. Всі шкільні роки до школи, я ходив тільки через Загаття, та й моя рідня тісно пов’язана з цією вулицею. І бабусі мої по батьку та по матері народились та виросли на цій вулиці, а остання все своє довге життя прожила на Загатті. І сьогодні на цій вулиці живе моя рідня.
Вулиця цікава своїми легендами та загадками. Вона довжиною трохи більш за півкілометра, розташована впоперек долини р. Терн і тягнеться із заходу на схід. Розташована у південно-східній частині селища.
Цікава історія її заселення вихідцями, в своїй більшості, із Чернігівського козацького полку. Я вважаю, що почали заселяти її майже одночасно з вулицею Кут та вулицею Підгатка відразу після проходження так званої Переяславської ради. Тільки після 1654 року почалось масове заселення вулиць Тернів на лівобережжі Терну, коли московський цар Олексій Михайлович Романов віддав землі Утешківської волості Путивльського повіту на поселення українських козаків (черкас, як їх тоді називали). Це заселення було метою створення захисної лінії поселень проти кримських татар. Ось тоді і заселялись, крім згаданих вулиць лівобережжя, Шваччина, Швидківщина, Лучанка, Великоднівка, Горянка. Звичайно, тоді ж заселялись і вулиці правого берегу Терну, бо за наступні 24 роки після 1654 року кількість дворів, що були в Тернах, складала 700, або 1278 сімей.
Із самого початку поселення перших дворів на Загатті, козаки свої дворища будували вздовж дороги, що можливо колись, ще в часи Київської Русі, зв’язувала літописні В’єхань з Путивлем. І по цій дорозі тік срумок. На момент заселення вулиці, а починалась вона в 50-60 метрів від вулиці Підгатка, між ними була створена гать через старе русло Терну.
Інший кінець Загаття підходить до високого берега долини – «гори» - так називають це узвишшя місцеві жителі. Саме з цієї частини вулиці, з-під «гори» витікає струмок. Гадаю, що саме завдяки йому мешканці Загаття і будували свої дворища. Справа в тому що цей струмок ніс з-під «гори» дрібний темний пісок. Він вимив у ній цілий ярок довжиною у 300 метрів та глибиною до 20, який місцеві мешканці називають «проваллям». Ввесь осад піску зі струмка осідав вздовж його русла, створюючи, таким чином, пісчану дорогу, по якій можливо за 700 років до Загаття «севрюки» ( сіверські племена Київської Русі) проклали перший шлях. Справа іще в тому, що тут, за 300 з лишком років існування вулиці, майже не було вибоїн, чи якихось калюж. Навіть після великих злив вулиця просихала швидко, і була ніби «тільки-що прогредерованою». Навіть не асфальтована, дорога Загаття вищою від узбіччя, а тим більш, городів. Цей струмок за десяток тисяч років своїм піском зумів засипати старе русло Терну в районі вже згаданої гаті.
Колись, ще школярем, я поцікавився у свого дядька Миколи, уродженця вулиці: « - Чому цей струмок не направлять за городи, на луг?» Дядько усміхнувся і відповів, що вже пробували між городами прокопати канаву, але струмок її замулив піском за декілька місяців і «пішов гуляти городами». Та й не погано, коли потрібна вода для поливу городини, вийшов на вулицю, викопав ямку, яку заповнить вода і бери, поливай. Цю копанку, струмок, згодом, засипле піском.
Дуже багато років на Загатті не було колодязів. Всі вони розміщувались у садках, чи на городах - один на декілька дворів. Перші ж на вулиці з"явилися приблизно на початку 60 –х років ХХ ст., - тоді їх копали механічним штибом, та вже навчились робити «глиняні замки». Нині по вулиці є 4 таких криниці.
Щоб завершити історію зі струмком, хочеться сказати, що в середині 80-х років ХХ ст, коли з’явились плани асфальтування вулиць селища, струмок відвели повдовж «гори», у південному напрямку ( у бік Боровиччиного хутора), та вивели на луг. Але цей, «волелюбний» струмок, не довго протікав новим руслом, знайшовши десь шар піску, він зник під землею. І донині десь там блукає…
Повернемось знову до опису самої вулиці. За крайніми хатами, під «горою», дорога вулиці прямує на "гору" та розділяється ліворуч та праворуч. Праворуч, проходить вздовж крайнього городу, попід прокопаним новим руслом для струмка, і повз Боровиччин хутір. Багато років на ньому було з десяток дворів, - нині заселено лиш три. Вулиця цього хутора з’єднує Загаття і Загорб. Нині вона висипана відповідним дорожнім покриттям, як і частина Загорбу, по ній проведена газова магістраль до дворищ цієї віддаленої частини селища. Якщо продовжити опис цієї дороги, то вона прямує далі через «караван», попід Батареєю, через хутори Бабаків, Холодний до с. Городище, Деркачівка, Великі Будки, Вільшана…
Довгий час, в часи Київської Русі, це був, вже згаданий, шлях з В’єхані до Путивля. А в часи Козаччини, цією дорогою пролягав шлях з Лебедина до того ж Путивля
Що стосується іншої частини дороги із Загаття - ліворуч, то ця дорога «серпантином» підіймається на лівий берег долини Терну, тобто на «гору». Там, в радянські часи, було місце роботи загатян, і не тільки їх - бригада «Комсомол» колгоспу ім.. Чапаєва. Там також знаходилися дитсадок , магазин ..
Сьогодні від всього цього залишились майже руїни… Хіба-що, поряд з цим стоїть кладовище. Дорога ж з вулиці, прямо, попід «проваллям», яка є сьогодні, з’явилась в кінці 80 – х років минулого століття, коли побудували асфальтівку. До того часу вздовж «провалля» на «гору» була тільки вузька стежина, як у горах Криму чи Кавказу, ліворуч – провалля, праворуч – крутий схил «гори». Ото по ній на роботу, на бригаду і ходили краяни …
* Загадкою Загаття є легенда про блакитну глину, яку мені зо 30 років з гаком тому розповів тодішній місцевий мешканець, коли я ще був школярем молодших класів та часто ходив гуляти до свого однокласника, котрий мешкав на цій-же вулиці. Особливо, влітку, завжди під їхньою хатою на призьбі лежали сині купочки якоїсь речовини, формою схожі так, що їх висипали з миски, перевернувши її. На питання: « - Що воно таке?», однокласник відповів, що то глина - її його бабуся Ліза копає тут поряд, у «печері» кожне літо. А потім цією глиною лікує ноги і руки…
Що тут можна сказати? По-перше: ця блакитна глина, інколи має більш темні відтінки, і тоді її називають синьою - є дуже цінним лікувальним продуктом нашої України. Про це у своїй монографії «Блакитна глина» писав професор народної медицини Іван Найденов Йотов . В ній багато рекомендацій професора: такою глиною можна лікувати різні зовнішні та внутрішні хвороби , багато видів травм і пухлин на кінцівках, і не тільки людини, а й тварин та навіть енергетику людини і таке інше...
* Отже, прямо за правими крайніми хатами Загаття знаходиться та сама «печера», де є така цінна глина. «Печера» - це, такий собі глиняний кар’єр. Більше трьох сотень років мешканці Загаття і довколишніх вулиць брали тут білу глину для господарчих потреб. Сьогодні вона засипана зсувами чорнозему з «гори». А 50 років тому це була стіна білої глини висотою в 4,5 – 5 м. Я вважаю, що цей кар’єр виник тоді, як тут поселились перші «загатяни».  Свої будинки вони будували, практично, з глини. Це були хати – мазанки, які мали каркас із плетених ліс між стояками із дуба, обмазаних товстим шаром глини. Її, прямо, цілими вальками накладали на стіни, стелю. З такої, білої, глини робили саморобну цеглу – сирець для печей і грубок, що опалювали ті ж хати – мазанки. Нею ж «вибивали» призьби. Це, по суті, і був отой глиняний «замок», який не пропускав будь-яку воду під хату.
Крім іншого, після ВВВ майже вся вулиця Загаття по новому відбудовувалася. Тепер уже будували не тільки хати – мазанки, а й будували хати із саману. Це такі великі глиняні цеглини, величиною як нинішній гіпсоблок, де склад саману був із глини з соломою чи очеретом. Отже з глиняного кар’єру постійно брали глину. І там, у цьому кар’єрі, десь на глибині 6 з лишком метрів залягають славнозвісні блакитні лікувальні глини. Їх вік складає більше 500 млн. років, тому вони знаходяться на значній глибині, але інколи, їх пласти є і в більш верхніх шарах грунту. Сині глини біля вул. Загаття, і є таким випадком. На превеликий жаль, українці не використовують такого дару природи, а коли й використовують, то недостатньо…
Черговою легендою, яку мені розповідав ще один мешканець Загаття, було те, що він нещодавно вирішив набрати глини для домашніх потреб з того ж кар’єру. Але, він виявився засипаним. Довелося візком їхати на дорогу – «серпантин», яка була свого часу "прорита" в такій же білій глині, як і у «печері». При копанні глини, збоку від дороги, його лопата натрапила на щось тверде. Спочатку подумалось: «Камінь». Але розкопавши знахідку, виявилось, що то є великий хребець цілого кістяка якоїсь великої тварини, прокопавши далі, вздовж хребців, виявився цілий хребет… Кістяк, і в суцільному шару білої глини? Загадка! До речі, сьогодні, ввесь той кістяк лишився у тій глині, і чекає своїх дослідників… Земляк сповістив по інстанції владі. Але…  Будувати тут ніякої теорії не буду, але ці, білі глини, мають вік десь більше 100 млн. років, тобто часів динозаврів...
Ще однією легендою, про яку хотілось би тут сказати, є ще одна... На початку вересня 1943 року, на вулицю Загаття було скинуто дві фугасні бомби, але вони не розірвалися…
Перша впала за городи південної сторони вулиці, на відстані близько 70 метрів від вулиці, а друга – лишень зо тридцять з іншого боку.
Той факт, що на городі діда Сергія закопана авіаційна бомба, мені було відомо ще років 50 тому. Про це говорила мені моя мати, коли ми з нею проходили повз того місця. Бомба впала на город приблизно у другій частині дня 2 вересня 1941 року, якраз перед відходом німців із Тернів. А вже від ввечір, того ж дня, господар разом з двома своїми друзями, поряд з нею викопали яму з похилою стінкою. Потім довгими жердинами акуратно зсунули, туди бомбу, після чого засипали все землею. На той час картопля на городі була вже викопана, і ніхто не помітив копаного. У цій акції приймав участь і мій дід по матері - Сашко. І ще: напевне хтось із цієї трійці воював на фронтах першої світової, або в пізніші часи служив в артилерії, бо був обізнаний з тим боєприпасом, що впав на город… 
Потім дідів забрали на війну, в «трудову армію», а решта мешканців вулиці, можливо і не знали про цей інцидент, або мовчали,
Чия ж-то на городі у діда бомба, і хто її скинув? Німецька, чи радянська?
Років 40 тому, мешканка Загорбу, якій уже тоді виповнилося 90 років, розказувала своєму онуку, як німці розвалили бригаду «Комсомол» піл час свого відступу. Це сталося вже третього вересня, коли вони дізналися про взяття радянськими військами місма Суми. З тії бригади вони забрали 20 возів, куди впрягли 40 коней, вози завантажили посівним матеріалом із «магазину» (зерноскладу). До кожного возу прив’язали по три корови з ферми. Слабих чи хворих коней пристрілювали, а одного, хворого вкинули в широкий колодязь, який поїв водою всю бригаду. Той обоз, десь в середині дня, спустився на Загаття. Далі він рухався до садов’янського мосту через р. Терн, і через Грушкову вулицю на Заруддя та на західну «гору» до Чемоданівки, через Хоружівку до Смілої. Там у них був якийсь штаб, напевне.
Перед спуском обозу на Загаття, поліцаї наказали всім мешканцям заховатись у окопи, що кожний господар, за наказом, викопав у своєму ж садку. Кого ж побачать за вікнами в хатах, або ще десь - розстріляють. Ото загатяни і не бачили того обозу. Але про це знали мешканці хутора Боровиччиного, де жила рідня одного з поліцаїв. Той обоз розтягнувся на пару сотень метрів. Коли голова обозу вже дійшла до початку Шваччини, з півночі летів радянський літак – розвідник. Побачивши валку возів з кіньми і коровами, літак скинув бомбу, але втрапити в обоз не зміг - вона впала за городами в копанку з водою, в торфовий берег і не зірвалась. Пілоти над лугом розвернули літак, і знову атакували обоз. За цей час він виїхав за межі вулиці і розпорошився. Хто заховався в садку, хто просто виїхав на луг. Лиш останні вози обозу ще виїжджали з Загаття. Саме по хвосту обозу і була скинута друга авіабомба, але і вона не втрапила в обоз, перелетівши вулицю за 20 метрів на город і знов не розірвалась . ЇЇ доля, за переказами, як і в першої – лежить закопана і до сих пір.
За деякими даними, доля першої бомби стала відомою в середині 70-тих років минулого століття. Її немов-би бачила мешканка хутора, яка ходила на роботу на вулицю Садову. Був кінець літа, вода в тій копанці висохла, і стежину зробили не по садках а по лугу. Із бомби було видно тільки її середню частину з коричневим пояском. Початок і кінець її ховався в мулі. Всім, хто бачив цю «залізяку», здалося, що то шматок труби, а потім пішли дощі. Копанку залило, стежка лугом зникла, а копанка заросла верболозом. Напевне цей «подарок» війни і досі лежить за городами вулиці Загаття, десь на лузі...
Тоді-ж, 1943 року, для мешканців Загаття і довколишніх вулиць це не пройшло даром. Вже через день німці спалили дві вулиці Загорбу з трьох, майже повністю. Спалили Загаття, Підгатку і Кут, Спалили і дворище моєї рідні. Діватись було нікуди, і вони перейшли жити на Загорб, де проживала сестра мого діда . Там і діждались визволення.
Ще деякі факти подій початку вересня 1941 року. Визволивши Суми, радянське командування послало в розвідку літак – винищувач, щоб розвідав ситуацію вздовж долини Терну, чи не будують німці на правому березі долини ріки новий плацдарм оборони? Але літак - розвідник побачив німецький винищувач. Зав’язався повітряний бій. Він проходив над хутором Бабаковим та над Гаями. Радянський літак загорівся, упав у лісі, а пілот спустився на парашуті і його взяли в полон поліцаї.
Днем пізніше в тих же Гаях висадився радянський десант, доля котрого теж була трагічною. Того ж дня командування послало в розвідку інший літак . Це вже був штурмовик ІЛ – 2, який, навіть «фріци» називали «літаючим танком». Цей двомісний штурмовик мав броню кабіни, двигуна та паливного баку. Літак міг нести до 800кг бомбової загрузки. В його бомболюці було 10 бомб вагою в 16-18кг. Німецькі літаки ніколи в одиночку не нападали на штурмовик.
Підрив снаряда бомби проходив від ударного капсуля в носовій частині. Але за десяток років зберігання снарядів на стелажах відкритого типу, капсуль ржавів і на м’якому грунті, часто, не детонував. Відсоток підривів таких бомб складав близько 60%.
Це напевно і є поясненням ситуації тих, вищезгаданих двох бомб на городах по вулиці Загаття, котрі нерозірвались.
Але ситуація з бомбами у долині ріки Терну цим не закінчилась… Вже 4 вересня 1943 р. вдовж долини Терну пролетів німецький середній бомбардувальник Хейнкель – 111. Його завданням було бомбардувати всі мости через р. Терн, які не були спалені німцями при відступі. Міст на півночі села – «Коцурин», спалили, міст у центрі Тернів, Садов'янський та у "Каравані" - бомбували. Але на останній бомба не потрапила в , а розірвалась за 50 м південніше. Ще до недавнього часу там була вирва діаметром понад 20 метрів та завглибшки понад 5 м. Наступні мости: «Паньків» - під «батареєю», та «Русівщанський» - біля хутора Русівщина – спалили.
Найбільшої шкоди бомбування завдало мосту в селі Городище. Там, той же літак, скинув бомбу вагою в 750 кг, котра впала за мостом, але вибуховою хвилею з містка все зірвало, навіть палі похилились. В будівлях на відстані 100 і більше метрів зірвало дахи, а верби по берегах річки закинуло далеко на луг… І досьогодні в Городищі, біля залишків збудованого в 60-і роки минулого ст. мосту можна побачити величезну «ковбаню» глибиною з десяток метрів.
Цікавою є доля «садов’янського» мосту. Старий, довоєнний міст відбудували зимою 1964-1965 років. А в 2005 році тут побудували новий міст. Під час його будівництва гідро-буром для постановки паль вимили, німецьку авіабомбу СД - 50, навіть написи на ній збереглися, ніби вчора нанесені - була вагою в 25 кг., та довжиною в 1 м. Цю бомбу знищили викликані сапери.
Про цей факт я говорив з одним із тернівських краєзнавців, який виріс на вулиці Садовій. Чому ж навіть німецька бомба не зірвалась під мостом? Він пояснив це тим, що бомба не втрапила в міст, а залетіла під нього. А там глибина завжди була вчимала, і дно замулене глибиною понад метр. Коли будували міст в 60-і роки, палі в дно били в один ряд зі старими. Потім їх усі зв’язали дубовими балками між собою вздовж течії річки. А зі сторони течії побудували льодорізи. Там, де лежала авіабомба, робіт не проводили, ось вона і пролежала під мостом цілих 62 роки
Ну і остання легенда, що стосується вулиці Загаття. Відомо, що перші поселенці-козаки своїх небіжчиків ховали на території своїх садків, чи городів. Після реформ Петра І, найбільш видатних людей сіл і містечок почали ховати біля церков. Але у великих населених пунктах всі церковні території стали б кладовищами... Тому, вже тоді козаки небіжчиків своїх почали ховати на спеціально відведених територіях. Для вулиці Загаття такою територією стала місцевість над лугом, за правими крайніми городами вулиці, під «горою», вздовж дороги на Городище. Ховали завжди там, де грунтові води залягали на значній глибині. Отже те кладовище розміщувалось на території нинішніх городів початку Боровиччиного хутора. Правда, глибина до води в колодязі на початку хутора складає 23м. Територія там трохи більше 2,5 га і сьогодні обкопана канавою…
А вже в 70-тих роках ХVІІІ ст. кладовище винесли за межі Тернів, на «гору». Хутір же Боровиччин появився на цій території вже в 20-тих роках ХХ ст.. Інше відомо, що на старих кладовищах не ростуть ніякі високі дерева, тільки кущі. То ж у перших трьох дворищах хутора Боровиччиного не ростуть садки, тільки кущі. На той момент, коли селився хутір, від перших поховань пройшло більше 300 років. Могилок вже не було видно, а селились там самі атеїсти, отже… Така ж ситуація є і в іншому місці Тернів, на вулиці Лучанка… Але то вже територія не моєї історії…
Микола Бабак. краєзнавець. 28. 02. 18.
У середині квітня керівництво федерації футболу Недригайлівщини зустрілось з представниками футбольних команд району, сільськими головами та старостами, команди яких планують брати участь у футбольних змаганнях району 2018 року. ( На фото,--► друга ліворуч, представниця від тернівського "Космосу" В. Руденко.) Учасники зібрання розглянули можливість участі збірної команди району у новому обласному турнірі – «Кубку Регіонів ФФСО».
Під час засідання федерації футболу Недригайлівщини було розглянуто питання організації проведення Кубка та Чемпіонату району з футболу у 2018 році.
Старт чемпіонату району запланований на 27 травня. Попередньо участь в чемпіонаті підтвердили 8 команд.
А цьогорічний сезон розпочався кубковими матчами 29 квітня - в розіграші взяли участь вісім команд.
Результати перших матчів : - «ДЮСШ»(Недригайлів)- ФК«Червона Слобода» — 1:5, ФК«Іваниця» — ФК«Недригайлів» — 1:2, ФК«Вільшана» — «Олімпік» (Недригайлів) — 0:2.
У півфінальних матчах Кубку району з футболу зустрілися: «Олімпік» (Недригайлів) — ФК «Космос» (Терни) та ФК «Червона Слобода» — ФК «Недригайлів».
Оскільки поле у Недригайлові псля розлиття Сули ще не готове до проведення матчів, гра відбулася у селі Семенівка, що в Липоводолинському районі.
Тернівські футболісти, заволодівши ініціативою на початку поєдинку, не випускали її до кінця гри і тричі «розписалися» у воротах недригайлівців.
Інший поєдинок, у Червоній Слободі, закінчився виїздною перемогою ФК "Недригайлів" - 3:1.
Матчі-відповіді відбудуться у неділю – 13 травня..
Вони й визначать двох фіналістів Кубку Недригайлівщини з футболу нинішнього сезону.
Повторний півфінальний матч на Кубок району між "Космосом" (Терни) та "Олімпіком" (Недригайлів) закінчився з хокейним рахунком 6:2 (2:1 після першого тайму)  на користь господарів - то ж "космонавти" у фіналі.
( На фото ліворуч - три голи у воротах гостей)
Їхнім суперником буде ФК "Недригайлів", котрий вдома сенсаційно розгромив минулорічного чемпіона Недригайлівщини, ФК "Червона Слобода" - 9:0!
Зазвичай фінальний матч проводиться у райцентрі на день молоді (цьогоріч це 24 червня)/
 
P.S.
На світлинах знизу(ліворуч), гілляка, за північними воротами на стадіоні (Терни), котра обламалася з обпиляної акації, відразу після першого тайму вказаного матчу, дещо зачіпивши одного з вболівальників та ледь не травмувала іншого.
Тим часом, за участі тернівських школярів у Миколаївці, сусіднього Білопільського району, на місцевому стадіоні "Вікторія" ( На фото нижче - ▼) вдруге відбувся відбувся турнір «Весняний Кубок ФК «Вікторія». У святі дитячого футболу взяли участь чотири команди - крім тернівців, юні футболісти з Миколаївської, Улянівської школи та збірна з Луциківської та Марківської. 
За результатами жеребкування, наші юнаки перший матч грали з Улянівкою та здобули перемогу і відповідно путівку у фінал, де на них чекав переможець іншої пари - господарі турніру.
Як поінформував сайт АФ "Вікторія" Фінал, у якому зустрілися миколаївські та тернівські юні футболісти, був запеклим та інтригуючим! Два тайми зустрічі так і не виявили сильнішого, тож володаря кубка визначила серія пенальті, за результатами якої переможцем турніру «Весняний Кубок ФК «Вікторія» 2018 року стала команда з Миколаївки, а тернівські футболісти взяли срібло змагань. Цікаво, що в минулому році, у фіналі змагалися ті ж команди , але по пенальті тоді перемогли тернівці. За підсумками змагань були визначені кращі гравці - у номінації "кращий захисник" звання отримав гравець Тернівської школи Богдан Довгорук,
.
P.S. До речі, тернівці, котрі котрі курсують до Сум, повз Миколаївку мають змогу бачити стадіон, на котрому проводився цей турнір. Його збудувала агрофірма "Вікторія", ( за всіма відповідними нормами і який вважається ледь не кращим серед подібних (сільських) в Україні). За деякими даними, свого часу, ця структура пропонувала побудувати відповідну арену і в Тернах.., але на жаль - не склалося...
Приємного прослуховування та перегляду... -►
( Тисніть на трикутник )
Candy Dulfer & Dave Stewart - Lily Was Here. Запис 1991 року
***************************************************************************************************************************
|
