 Опис слободи Терни, зроблений архієпископом Гумілевським у другій половині ХІХ ст., широковідомий і часто використовується у різноманітних історичних виданнях, хоч там більше уваги і приділено саме церковній тематиці. Місцеві любителі краєзнавства напевне не раз знаходили його в мережі інтернет, та "Дика Слива" спробувала дещо "оживити" сухий текст проілюструвавши його. Крім цього він перекладений українською мовою та дещо розтлумачені нині маловживані терміни ( роз"яснення виділено курсивом, червоним кольором, в дужках).
◄ Гумілевський Філарет (Дмитро) Григорович (05.11.1805-21.08.1866)
український церковний історик, громадський діяч, джерелознавець. Архієпископ Чернігівський і Ніжинський, богослов, біблеїст. У 2014 році прославлений Українською церквоюпрославлений у лику місцевошанованих святих.
Владика Філарет здобув популярність своїми науковими працями. Він був членом Товариства історії та старожитностей російських; дійсним членом Імператорського Російського географічного товариства; почесним членом Імператорського Російського археологічного товариства, Копенгагенського товариства старожитностей, Московського і Харківського університетів, Київської і Московської духовних академій, Імператорської Академії наук. Він дуже багато читав.  Все життя його була присвячене читанню та праці. Суспільству, публіці він віддавав себе тільки по крайній необхідності. Люди, які близько його знали, говорили, що він працював і відпочивав, їв і пив завжди з книгою в руках і тут же відразу робив потрібні йому замітки і вилучення ... У нього завжди було бажання за все взятися, у всьому з'явитися якщо не зачинателем, то встигнути більше інших, у всьому залишити про себе добру пам'ять.
Опис ► слободи ТерниЛебединського повіту Харківської губернії зроблений архієпископом Філаретом Гумілевським. 1857 р.
для перегляду фото у більшому форматі, тисніть на зображення
Графічні стрілки в тексті (◄,►,▲,▼)вказують на відповідні зображення, пов"язані з ним.
Слобода Терни
 ◄ При річці Терн, що впадає в річку Сулу, на північному заході від повітового міста Лебедина та неподалік від кордонів Курської і Полтавської губерній.
◄ (Фрагмент з мапи Слобідсько-Української губернії. поч. 1800-х р.)
Назва цієї слободи, як визначають старожили, походить від назви річки, що протікає через цю слободу, а річка отримала свою назву від того, що виходить із куща, в 20 верстах від міста Путивля (Курської губернії), і в 25 від цієї слободи, і що при берегах цієї річки був колись густий ліс з частими терновими чагарниками.
 За офіційним документом землі Тернів в 1651 році віддані були Путивльцю Якову Шулешкіну, і син його Іван Шулешкін близько 1655 року заселив на річці Терн слободку. Зі збереженій при Недригайлівській соборній Покровській церкві виписці, з грамоти Царя і великого князя Олексія Михайловича► видно, що в 1668 році Терни вже користувалися великою популярністю, як слобода багатолюдна.
Зрадник гетьман Іван Брюховецький ◄ «писав прелесті листи ( у нинішньому розумінні - листівки) з Гадяча в Недригайлів, Недригайлівський і Путивльський повіти і в Тернівську слободу до черкас» ( так називали козаків). Здається в цей час, або як каже документ, при сотнику Подільському, слобода Терни взята була в казну ( тобто стала державною) і складалася після того у веденні придворного правління.
 За усним переказом відомо, що перша церква в слободі Терни була дерев'яна однопрестольна, церква в ім'я Покрови Пресвятої Богородиці, і що вона влаштована була невдовзі по заселенню слободи. У 1709 році Государ Імператор ►Петро I, повертаючись зі знаменитої Полтавської битви, з подяки своєї до Промисла Божого, що дарував перемогу над Карлом XII, королем Шведським, в пам'ять свого перебування в слободі Терни, заклав нову дерев'яну трьохпрестольну церкву, на честь Покрова Пресвятої Богородиці , святих і праведних Захарія та Єлизавети і Святителя Христова Миколая. ( Престол в православному храмі - стіл, що знаходиться в середині вівтаря, освячений архієреєм для здійснення на ньому Євхаристії. Трьохпрестольної церква, значить, що в церкві три престолу.) Ця церква, при монаршій допомозі, вибудувана була, прикрашена і забезпечена всім необхідним від старанності прихожан, дбайливістю тогочасного протоієрея Симеона Давидова.
Графиня Анна Олексіївна Скавронська, молодша сестра Імператриці Катерини I, була одружена з Симоном Гендріковим, який, по сходженні Єлизавети Петрівни на престол, 25 квітня 1742 року зведений у графський титул і названий графом Гендріковим.
Донька їх графиня Марфа Симонівна Гендрікова була видана імператрицею Єлизаветою Петрівною за генерал-поручика Михайла Івановича Сафонова.
 ◄ Імператриця Катерина в 1727 році подарувала слободу Терни зятю своєму Гендрікову, а імператриця Єлизавета 1749 року затвердила цей маєток за дочкою Гендрікова Марфою Симонівною, при народженні нею сина Петра, в спадкове володіння 17 січня чиновником вотчинної Колегії .
Тернівська вотчина передана була графу в такому вигляді : «в слободі Тернах двір панський з різними дворовими та хоромною будовами і з садом яблуновим та вишневим, та нерухомого майна - ріллі 82½ десятини ( майже 90 га ), сіножатей 400 кіп ( міра врожаю : 1 копа= 60 снопів), а четвертями 165 , (понад 92 га) і в тій же слободі Терновій 850 дворів, в них малоросіян (українців) чоловічої статі 2502 душі, та побудовані від Тернівських обивателів ( місцевих міщан) хутори: на Криниці один, у верхів'ї Бобрика чотири, та рікою Лопнею на ярку, суміжно з Ворожбівським курганом поблизу Ворожбівського шляху, два, та у верхів'ї Біжи, нижче гирла яру, два хутори. Млини на річці Терн , в них 9 каменів, на річці Біжи сім, в них 14 каменів, на річці Бобрик - три, в них чотири камені ».
 Виписка з визначення Недригайлівського повітового суду 1793 року червня 15 дня. Імператриця ("Єлизавета) ► незабаром після того сама зволила відвідувати свою двоюрідну сестру (Марфу Симонівну Сафонову) в Тернах, де до приїзду її був збудований дерев'яний палац і при ньому Воскресенська церква, яка і до цього дня існує.
Діти Марфи Симонівни Сафонової: син Петро Михайлович Сафонов помер бездітним, а дочки: Єлизавета вийшла заміж за князя Олександра Петровича Щербатова, а Марфа за Сергія Олексійовича Дмитрієва-Мамонова, які в 1777 році розділили між собою Тернівський маєток на дві  рівні частини, виділивши сьому частину дружині покійного брата їх, Олександрі, по другому чоловіку Шидловській, слободку Тучне.
Син княгині Єлизавети Михайлівни Щербатової, камергер (придворний чин високого класу) князь Олександр Олександрович Щербатов вибудував в слободі Терни, замість старої Покровської церкви, нову кам'яну в ім'я святителя Чудотворця Миколая (◄ фото поч. ХХ ст); а син Марфи Михайлівни Дмитрієвої-Мамонової прапорщик Микола Сергійович Дмитрієв-Мамонов на новому місці спорудив церкву кам'яну в ім'я Покрова Богородиці.
Дерев'яний палац, який перебував в тій частині слободи Терни, яка дісталася Мамоновим, був зламаний; всі придворні екіпажі, як то: золоті карети, лінійки, одноколки та інше продані в брухт, а з картин домашнього оздоблення і посуду, майже нічого не вціліло.
 Дерев'яна ж придворна Воскресенська церква (◄ з фото, поч. ХХ ст. - була кам"яною), що знаходиться в тій частині Тернів, яка дісталася князям Щербатовим, підтримувалася ретельністю власників до теперішнього часу, і тепер відновлюється, зі збереженням іконостасу в стародавньому його вигляді.
 У 1844 році в новій Покровській ► церкві, (фото поч. ХХ ст.) влаштовані ще два теплі бокові вівтарі: один з правого боку в ім'я Святителя Христова і Чудотворця Миколая, інший з лівого, в ім'я Рівноапостольної Марії Магдалини, поміщицею, дівицею Катериною Миколаївною Дмитрієвою-Мамонтовою.
Пам'ятки найзначніших доброчинностей, наданих для храмів Божих в наступні часи є наступні: 1) До Покровської церкви:
а) Все майже новітнє начиння церковне, майже вся нинішня окраса храму - старанне приношення поміщиці дівиці Катерини Миколаївни Дмитрієвої-Мамонової: високий, морально-релігійний напрямок і спадкова доброта серця розташовують її у повноті душі піклуватися про храм Божий.
б) З почуття вдячності і подяки до Покрову Пресвятої Богородиці, сумський купець Стефан Тихонов, котрий часто відвідував цю слободу у справах торгівлі і ніколи не залишав без відвідування храму Божого, спорудив багату ікону Покрова Пресвятої Богородиці в великому (за правим криласом ( у церкві – підвищене місце для хору)) різьбленому визлоченному кіоті ( шкафі для ікон) .
в) З старанного християнського розташування до своєї дружини, що переселилася по ту сторону труни, Болховський (Орловської губернії) купець Петро Куркін, за надією своєю на молитви і заступництво святої Церкви, як про живих, так і про померлих, пожертвував багатуо парчового ризу (верхнього одягу для священників із важкої шовкової тканини з орнаментом нитками із золота та срібла) та інші священні речі.
 2) До Миколаївської: князь Микола Олександрович Щербатов ◄, крім постачання церкви різними речами для начиння і ризниці церковної, в 1848 році влаштував на свій рахунок кам'яну огорожу біля церкви, а нині за його ж рахунок влаштовується дерев'яна дзвіниця до прилаштованої Воскресенської церкви з оновленням всієї церкви , згідно нового фасаду, і оновленням іконостасу живописом і золотарною роботою. Жертвування його, як можна вважати, простягаються до 10 000 рублів сріблом.
Чудові книги: ( на фото, подібні до вказаних)
а) в Покровському храмі:
- Анфологіон ►( збірка вибраних служб на кожен місяць) 4-го Львівського видання 1651 року,
 - ◄ євангеліє Київської друку 1697 року і 1737 року, Московського друку 1748 року,
 - тріод► (богослужбова книга) кольорова Московського друку 1707 року з написом: «Недригайлівського жителя священника Покровського Андрія Алексєєва».
- Мінеї (півчі богослужбові книги) в 12 книгах Московської друку 1724 року з написом: «В Тернівську слободу дав володіти, цієї слободи управитель Михайло Плахін 1734 року».
б) У Миколаївському храмі:
- євангеліє Московської друку 1685 року, із написом: «скасував раб Божий староста шпитальний Федір Кузьменко і надав на церкву Божу Покрова Пресвятої Богородиці, в граді Білопіллі на ярмарок, - і вручив в Тернівській слободі за 8 коп».
 У Покровській церкві чудові за давністю своєї:
- а)◄ікона Володимирської Божої Матері, що надійшла до церкви, як значиться за описом 1783 р., від дворової людини Мамонтових, Михайла Ярцева. На самій іконі лик досить старий, але і досить чистий, живопис дуже правильна і витончена; ця ікона в срібних місцями визлощенних шатах, на котрій знизу є напис: «Ця риза зроблена в 1767 році»; внизу під шатами напис: «Зображення чудотворної ікони Богоматері страшні»;
- б) ікона Святителя Христова і Чудотворця Миколая; вона знаходиться в іконостасі південної межі з лівого боку в срібних визлощенних шатах, і подарована поміщицею Катериною Мамонтовою в 1844 році; лик Святителя, темний, ледь помітний, писаний мистецькою рукою.
За останнім штатом до Покровської церкви належать 3 священики, диякон, 3 дьячки і паламар з платнею 546 рублів сріблом. Ріллі і сінокоснох землі 33 десятини (36 га)
Протоієрей (настоятель церкви) Симеон Давидов, при якому влаштована колишня дерев'яна трьохпрестольная церква, відзначався чудовими даруваннями душі і відрізнявся великою добротою серця. Він був ревним проповідником істин святого євангелія, як живий зразок моральності і невсипущий попечитель гідного життя храму. Цей протоієрей залишив по собі єдиного сина Петра, сліпого від народження свого.
Во славу Господа, примудряються сліпці, що не зайвим відзначається сказати кілька слів про се Петра. - Будучи сліпим від народження Петро сей обдарований був незвичайними якостями душі і фізичними силами; вправа в молитві і відвідування храму становили головне його заняття; він мав надзвичайну пам'ять, так, що міг більшу частину житій святих отців, з читних міней▼(книги житія святих), переказати майже від слова до слова; кафізми (збірки псалмів) він читав без найменших помилок; він володів надзвичайною тілесною силою, так що підіймав млинові жорнові камені та інше. При незвичайній силі Петро був ще відмінним столяром і слюсарем. - Після протоієрея Симеона Давидова, гідні пам'ятання: Іоанн Троянський, який прибув з Києва, де був учителем грецької мови і який відрізнявся проповідуванням слова Божого і вченістю; Василь Коробський, лагідного і благочестивого життя, - прихильний до окраси храму, був майстерним живописцем; Іоанн Флоринський, бувши - довгий час десятоначальником ( церковним суддею), залишив по собі пам'ять суворою пильністю за благоповедінкою духовенства; Іоанн Давидов, син згаданого Петра, був довгий час депутатом, відомим своєю добродушністю, який заслужив загальну любов і прихильність парафіян; Микола Флоринський був з палкою уявою і писав вірші, - любив церковний порядок.
Миколаївська церква за останнім штатом поставлена в 2 клас; платні причуту ( штату священнослужбовців) 402 рублі сріблом, землі 33 десятини (36 га).
 З колишніх при цьому храмі священиків гідні пам'яті: протоієрей Захарій Константинов: - при посередній освіті, він володів природним розумом; в простих словах вчив прихожан правилам віри, стверджував в благочесті прикладом власного життя і був розсудливий будівельник будинку свого в господарському відношенні.  Василь Торянський отримав гарну освіту в харківському▲Колегіумі і відрізнявся розумними проповідями; - Будучи недовгий час в Тернах, він перейшов в армійське духовенство і був духівником цесаревича і Великого Князя Костянтина Павловича.►
З прихожан відомі із життя благочестивого наступні: селянин Данило Голод: - володіючи природним розумом, був 40 років економічним отаманом, мавши ґрунтовні практичні знання в справах господарських, здобув загальну довіру і щиру повагу, був старанний до церкви, шанобливий до її служителів і слугувала зразком доброзвичайності для свого сімейства; селянин Мамонової, Максим Гусак, протягом 20 років отаман, який заслужив загальну довіру, був попечителем про храм, скільки того від нього залежало, старанний і шанобливий до духовенства.
Під час дій гетьмана Брюховецького тернівці разом з недригайлівцівцями на час поступалися насильствам зрадника гетьмана, але скоро покаялися і отримали прощення.
До пам'ятників старовини, що знаходяться в окрузі приходу, можна віднести наступне: а) Майже в самій середині Тернів, в північно-східній частині, є земляний вал, що починається з північно-західного боку і по прямій лінії (близько 500 кроків) тягнеться на схід, закінчується неподалік від річки Терн. Легенда розповідає, що це залишки того зміцнення, яким Тернівські мешканці захищали себе проти ворожих нападів, під час війни Імператора Петра I з Карлом XII, королем шведським, - що при наближенні ворогів, жителі слободи Терни і суміжних сіл збиралися сюди і відбивалися від нападів ворога .
 б) У п'яти верстах на південний схід від Тернів є слобідка Городище, (нині володіння княгині Параскеви Щербатової), на самому кордоні Полтавської губернії; в цій слобідці донині збереглася земляна фортеця,►обнесена з трьох сторін земляним валом▼(і тепер висоти досить порядної), а з четвертої, східної, захищена рікою Терн. Легенда розповідає, що тут стояла російська батарея, під час кампанії Петра I з Карлом XII, - щасливо працювала ядрами і кулями проти Шведів; в недавні часи знаходили тут кінські військові убори, мундштуки, підкови, - гарматні ядра та інше. Ця фортеця і тепер називається містечком, звідки і назва слобідки Городища. Проте підстава цього містечка не належить часам Петра. Ще в 1609 році бачимо відважних козаків Городища і Бобрика, тоді присілків слободи Вільшаної, а нині хуторів.
У переговорах 1638 року, між Росією і Польщею це городище називається то Леханівським, то Деханівским Городищем. Остання назва дуже близька до тієї, що зустрічається в літописах міста В'ехані, який показується не в далекій відстані від міста Виря (Білопілля). І схожість назв і місцевість Тернівського Городища дають право на впевненість, що Тернівське Городище є пам'ятником дотатарского міста В'ехань.
 
--- ▼ --- "В саду гуляла..."
*************************************************************************************************
|
